Артисти цього творчого волонтерського об’єднання побували з концертами для військовослужбовців та цивільного населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях. Акція відбулася в рамках реалізації проекту “Зброя культури” Міністерства культури України за погодженням з Генеральним штабом ЗСУ. Оксана Радушинська, Віктор Шайда, Марина Українець, Артем Ромасюков, Назарій Поляков, Катерина Аргунова, Антон Вараниця, Сергій Грищук і Петро Радушинський за неповних п’ять діб здолали понад дві з половиною тисячі кілометрів і з-поміж інших глядачів зустрілися з добрим десятком земляків.
Артисти цього творчого волонтерського об’єднання побували з концертами для військовослужбовців та цивільного населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях. Акція відбулася в рамках реалізації проекту “Зброя культури” Міністерства культури України за погодженням з Генеральним штабом ЗСУ. Оксана Радушинська, Віктор Шайда, Марина Українець, Артем Ромасюков, Назарій Поляков, Катерина Аргунова, Антон Вараниця, Сергій Грищук і Петро Радушинський за неповних п’ять діб здолали понад дві з половиною тисячі кілометрів і з-поміж інших глядачів зустрілися з добрим десятком земляків.
ДНІПРОПЕТРОВСЬК
Першим пунктом у нашому графіку визначили Краснопільське кладовище, аби відвідати Меморіал загиблим героям АТО. Їм пісні вже не потрібні. Лише молитва, пам’ять і… щоб рідні відшукали останки своїх синів, чоловіків, батьків. Майже дві сотні героїв, котрі досі не ідентифіковані, знайшли спочинок під хрестами з написом “Тимчасово невстановлений захисник України”. Рівні ряди могил… А подекуди порожні місця: когось уже знайшли і забрали на вічний спочинок поближче додому… Ще кілька могил мають таблички з іменами і портретами — місцеві…
Боляче дивитися на отаку реальність. Ще пекучіше — усвідомлювати її. Ці ряди могил — правда. Ця війна — правда. Наша правда і наша війна, в якій маємо перемогти, об’єднавшись.
Після таких відвідин з особливою теплотою хочеться дарувати позитивні емоції для живих захисників. У смт Гвардійське мали концерт для бійців 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та місцевого населення. Хвилюючим моментом стала зустріч із земляками. Згодом їх ще буде й буде. А в Гвардійському шестеро бійців “двадцять п’ятки” родом з Хмельниччини назавтра вирушали в АТО. Тож напутнім словом від “сотні” і для них, і для їхніх побратимів стало побажання повертатися додому живими і здоровими.
МАРІУПОЛЬ
Найсильніше враження про Маріуполь — місто українське і… мирне. Принаймні, нашій команді за неповних півтори доби перебування на відстані у кілька десятків кілометрів від Широкіно, де точаться справжні бої, здалося саме так. “Маріуполь — це Україна” написано на біл-бордах. І сумніватися в правдивості твердження немає підстав. У місті ведеться просвітницька робота на тему: “Побутовий сепаратизм — це…” і відповідно вказані координати, куди звертатися у випадку виявлення такого. Зрозуміло, що високий рівень захисту і навколо Маріупольського аеропорту, на одному з терміналів котрого відбувся головний концерт нашої “сотні”. Хоча наша команда за час волонтерсько-мистецької діяльності побувала не в одній військовій частині, однак уперше за кількадесят метрів від умовного глядацького залу просто під час концерту їдуть БТРи чи опускається з неба військовий гелікоптер. Та найголовніше, що хочеться донести — нас захищають! Спокійно і планомірно, професійно і якісно, попри усі “але” і “наперекір”, попри неузгодженості на горі й зради поміж своїми.
Маємо усвідомити, що від нас потрібні не істерики, а цілеспрямована реальна підтримка армійців. Хоча вони про це не просять. Вони просто живуть отими реаліями, в яких опинилися. Мене особисто дуже глибоко вразило знайомство з капеланом отцем Ігорем, його розповіді про пережите-перебачене, захоплення нашою командою і вдячністю за те, що ми робимо. А ще зовсім коротке, але знакове знайомство з підполковником Нацгвардії, командиром батальйону розвідки однієї з частин. Вразили, повторюся, спокій та впевненість в очах, у поведінці цього неговіркого чоловіка. Оте, після чого й собі сповнюєшся впевненістю та рішучістю до життя і борні.
Ще один відтінок на палітрі вражень про Маріуполь — вечірній концерт на майданчику просто неба у Театральному сквері міста. Співали про Україну, воїнів, кохання, війну і надію. Не скажу, що глядачів була аж цілісінька площа. Ні. Але ті кілька десятків, які, прогулюючись парком, звернули на музику і зупинилися біля сцени, були надзвичайно щирими. Літні і юні, матусі з дітками, молоді пари, люди середнього віку. І навіть теплий дощ під час концерту не завадив успішному виступу: глядачі відкрили парасолі й продовжили підспівувати разом з артистами.
ЗАПОРІЖЖЯ
Крайня точка у нашій поїздці в АТО в межах реалізації програми “Зброя культури” — Запорізький військовий госпіталь. На ґанку медичної установи організували імпровізовану сцену і понад годину грали-співали-розмовляли з атошниками, котрі лікуються в шпиталі. А потім ще понад дві години спілкувалися, фотографувалися, обмінювалися номерами телефонів, підписували прапори. Оскільки пора була надвечірня, нас запросили повечеряти разом з бійцями, пригостили овочевим рагу, печивом і чаєм. Згодом начмед підполковник Олександр Тяпкін — земляк з Хмельницького — провів невеличку екскурсію відділеннями шпиталю, котрі відремонтували упродовж останніх трьох місяців силами волонтерів і медичного персоналу, похвалився новим дорогим обладнанням, закупленим за кошти благодійного фонду Славка Вакарчука. Замість півтори-дві години, заплановані для концерту, провели в шпиталі понад чотири.
Окремим розділом варто розповісти про людей, котрі активно долучилися до організації поїздки. Традиційні малюнки і листи від старокостянтинівських школярів розлетілися до героїв з різних куточків України.
Та не лише мистецтвом — пісенно-музично-художнім — єдиним. Звернулася з пропозицією до господинь напекти для бійців домашніх пирогів. У результаті завезли понад півтисячі домашніх смаколиків. У Хмельницькому згуртувала подруг навколо цієї ідеї і долучилася до її реалізації наша односотенниця Наталія Степанюк, а разом з нею Марина Клімова, Катерина Шупрудан з мамою, Сніжана Харкалюк. А в Старокостянтинові відгукнулися Тетяна Грищук, Людмила Сомова і викладачі кулінарного факультету місцевого професійного ліцею. Пироги хлопцям смакували, адже, коли поверталися додому, бійці зустрічали автобус на блокпостах не з суворими обличчями, а посмішками і дякували за домашню смакоту. Переказуємо ті подяки господиням і також дякуємо за вмілі руки і щедрість душі!
Що ж до водіїв, то, на моє величезне і неприємне здивування, ціла низка перевізників, довідавшись, що одним із пунктів поїздки буде прифронтовий Маріуполь, категорично відмовилася від співпраці. Допомогли “правосєки” з Красилова. Цьогоріч на Стрітення ми “сотнею” проводили в них акцію зі збору коштів для місцевих атошників. А коли вже я звернулася з пропозицією не зовсім безпечної і аж ніяк не відпочинкової поїздки — зголосилися без вагань. Отож дякуємо голові Красилівського осередку “Правого сектора” Сергію Лукіянчуку та водію Володимиру Нинику. В дорозі вони були не просто водіями, а невід’ємними учасниками команди.
Наша Україна — неповторна! Бузкові гаї, жовті поля квітучого ріпаку, ошатні міста і села. Бережімо нашу Батьківщину! Борімося за неї і за нас!
Оксана РадушинськА
Фото Петра Радушинського