У 1890 році на південній околиці Проскурова, поблизу хутора Дубове, було завершено спорудження військового містечка, де розмістився 35-й драгунський Бєлгородський полк. Таким чином, уперше в нас з’явилося спеціалізоване військове містечко. Ця подія стала стимулом для розбудови одного з найбільших за площею теперішніх мікрорайонів Хмельницького.
У 1890 році на південній околиці Проскурова, поблизу хутора Дубове, було завершено спорудження військового містечка, де розмістився 35-й драгунський Бєлгородський полк. Таким чином, уперше в нас з’явилося спеціалізоване військове містечко. Ця подія стала стимулом для розбудови одного з найбільших за площею теперішніх мікрорайонів Хмельницького.
Свій родовід Дубове веде від колишнього урочища, що розташовувалося на берегових схилах річки Кудрянки за два кілометри на південь від околиці Проскурова. Поблизу урочища був дубовий гай, від якого воно й отримало назву. В першій половині XIX століття проскурівська управа вирішила більш ефективно використовувати свої заміські землі для поповнення міського бюджету, відтак ініціювала побудову на Кудрянці двох ставків та млинів — в урочищах Ракове та Дубове. Отак з’явилися млин та став Дубовий, а поруч виник хутір Дубовий. Він входив у межі міста, а дерев’яний млин належав до міських маєтностей.
У 1888 році був затверджений проект розширення Проскурова, за яким трохи вище хутора і ближче до міста військовому відомству надали землі для будівництва військового містечка для 35-го драгунського Бєлгородського полку та військового шпиталю. Будівництво вела спеціальна “Войсковая строительно-хозяйственная комиссия по опытной постройке Проскурове казарм”. Ця комісія мала в розпорядженні не лише техніків та робочих, а й навіть тимчасовий цегельний завод у тому ж передмісті Дубове. У вересні 1889-го у Проскурів почали прибувати перші підрозділи полку.
Бєлгородський полк вважався однією з найкращих кавалерійських частин армії Російської імперії. Сформований 16 січня 1775 року як Таганрозький драгунський полк, він уже наприкінці ХVІІІ століття взяв участь у Кавказьких війнах та в походах на Персію, а на початку ХІХ століття — у наполеонівських війнах. У 1826 році був перейменований на Бєлгородський уланський полк, отримавши пізніше №12. У другій половині ХІХ століття розпочався подільський період історії полку: 1866-го він був розквартирований у містечку Саврань Подільської губернії. 1875 року полк розташовувався у районі Ярмолинець, а після участі у російсько-турецькій війні 1877-1878 років став на постій поблизу Кам’янця-Подільського. У 1882-ому відбулася чергова реорганізація кавалерії (реформування гусарських та уланських полків на драгунські), за якою полк отримав нову назву і нумерацію: 35-й драгунський Бєлгородський полк. У 1888 році у зв’язку з прибуттям до Кам’янця-Подільського 2-ї зведеної козачої дивізії було вирішено вивести із губернського центру Бєлгородський полк. Новим місцем дислокації визначили Проскурів, де для полку розпочали будувати вищезгадане містечко у Дубовому.
У 1904 році військовим відомством було виділено 44 тисячі рублів на будівництво полкової церкви святого Миколая Чудотворця 35-го драгунського Бєлгородського полку. Храм спорудили за затвердженим “типовим планом військових храмів” із червоної та жовтої цегли серед казарм військового містечка. У внутрішньому оздобленні він мав у півтора яруси сосновий іконостас із позолотою та чудовий внутрішній розпис. Навколо храму була огорожа з цегляних стовпів та залізних ґратів. За штатом при церкві був один священик, якому надали казенну квартиру в офіцерському флігелі.
6 грудня 1907 року в історії полку сталася знаменна подія: скасованим гусарським та уланським полкам повернули їх попередні назви та номери. Таким чином, Бєлгородський полк знову отримав право гордо іменуватись 12-м уланським. Проскурівчани пригадували, що з цієї нагоди полк урочистою ходою пройшов центральною вулицею Проскурова, на ярмарковій площі влаштував для городян свято. Грала музика, відбувались показові кінні вправи, дітей пригощали ласощами, чоловікам не відмовляли в оковитій.
З початком Першої світової війни 1914 року 12-й уланський Бєлгородський полк у складі 8-ї армії виступив на охорону Чорноморського узбережжя. У горнилі громадянської війни зі встановленням радянської влади полк був розформований, більша частина офіцерів не сприйняла нову владу та емігрувала до Сербії та Франції.
Щодо полкової церкви, яка зображена на поштовій картці, то вона діяла до початку 1921 року. З перших років радянської влади храм закрили, адже він опинився на території дивізії Червоного козацтва. Приміщення святині використовували як склад, згодом як спортзал, при цьому розібравши дзвіницю та купол.
У 1991 році у колишній полковій церкві було відновлено богослужіння. Храм, який освятили в ім’я святого Андрія Первозванного, спочатку належав Українській автокефальній православній церкві, а нині — Хмельницькому єпархіальному управлінню Української православної церкви Київського патріархату. Приємно, що за останні роки були відновлені купол та дзвіниця, які зруйнували безбожники радянських років.
Сергій Єсюнін, історик