Днями дивився телерепортаж про те, як у Вінницькому суді виправдовували небезвідомих суддів Печерського суду столиці, яких Ген-прокуратура нібито хотіла притягти до відповідальності за незаконні рішення під час Майдану. Ці ще зовсім молоді люди поводилися доволі впевнено, а саме рішення вінницьких колег слухали з ледь прихованим задоволенням, мабуть, наперед знаючи про цей вердикт, який особисто я сприйняв як насмішку над собою. Щось подібне нині відбувається навколо судового процесу над мером Харкова Кернесом, якого цілком справедливо звинувачено в сепаратизмі та інших протизаконних діях і який відверто саботує судові засідання.
Днями дивився телерепортаж про те, як у Вінницькому суді виправдовували небезвідомих суддів Печерського суду столиці, яких Ген-прокуратура нібито хотіла притягти до відповідальності за незаконні рішення під час Майдану. Ці ще зовсім молоді люди поводилися доволі впевнено, а саме рішення вінницьких колег слухали з ледь прихованим задоволенням, мабуть, наперед знаючи про цей вердикт, який особисто я сприйняв як насмішку над собою. Щось подібне нині відбувається навколо судового процесу над мером Харкова Кернесом, якого цілком справедливо звинувачено в сепаратизмі та інших протизаконних діях і який відверто саботує судові засідання.
Окремо слід відзначити розгляд найгучнішої справи України про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, яку вже саботують суд та прокурори, зрозуміло, не без сторонньої підказки, в той час, коли головні замовники цього злочину доволі непогано почуваються на волі: екс-президент Леонід Кучма запрошений до Конституційної асамблеї, яка розробляє доповнення до нашого Основного закону, та представляє Україну на переговорах з Росією й донбасівськими сепаратистами на Мінських переговорах. А його колишній підлеглий Володимир Литвин, який особисто причетний до цього злочину, далі сидить у Верховній Раді, де своє кермування парламентом чудово використав, щоб підгодувати за бюджетні кошти свій рідний виборчий округ на Житомирщині, звідки дали йому чергову нардепівську путівку.
Не дивно, що на основі таких фактів громадськість, м’яко кажучи, просто змушена ставити дуже незручні питання вже перед Петром Порошенком, який є гарантом нашої Конституції, доволі скептично оцінюючи його бажання, скажімо, довести резонансну справу по вбивству Гонгадзе до логічного кінця, тобто до суду над Кучмою, Литвином та усіма високопосадовцями, котрі так чи інакше причетні до цієї справи, разом з екс-президентом Ющенком, який її також гальмував…
Звичайно, з цього приводу мені можна закинути, що такі люди, як я, погано розуміють реалії політичного життя в нашій країні, що, мовляв, за такими кримінальними справами стоїть велика політика, яку ми, прості грішні, називаємо “договорняками”, подвійними стандартами, зрадою національних інтересів тощо. Зрештою, чи не зі сфери цих подвійних стандартів недавній ексцес з блокуванням добровільних військових формувань “Правого сектора” та батальйону ОУН? Даруйте, але не здивуюсь, якщо за Мінськими домовленостями є ще якісь окремі письмові чи усні “протоколи”, в яких міститься вимога до української сторони ліквідувати повністю добровольчі військові формування, які власне відновили українську армію. Хіба не задавали ви собі питання: на яких договірних засадах ідуть нині поставки того ж продовольства з материкової України в окупований Крим, який за минулий неповний рік перетворився в найбільш дотаційний регіон Росії? Тож логічним буде запитання: ми воюємо з окупантом чи торгуємо? Це питання нині на слуху після скандалів з поставками найширшого асортименту продовольства контрабандним шляхом на окуповані території Донбасу, про збільшення закупівлі газу з Росії та навколо інших подібних скандалів. От хоча б навколо оборудки з продажем донбасівського вугілля з окупованих територій через Росію, до якої причетний наш олігарх Ахметов. Але офіційний Київ не надто квапиться з коментарями цих фактів, що нині деморалізують українське суспільство.
Словом, сумнівів нині більш, ніж доволі. Не менш безрадісніше виглядає наша дійсність на місцях, де тією ж люстрацією і не пахне.
Та все ж я не дам можливості позубоскалити з цих своїх песимістичних спостережень нашим недругам, які недооцінюють той життєсверджуючий потенціал у прагненні до змін, який проявляє наша пробуджена нація, котра, переконаний, здатна попри все завершити успішно свою Революцію гідності, яку дехто хоче вже списати в історичний архів…