По периметру раківський концтабір був обнесений колючим дротом і розбитий на квадрати, між якими залишався простір для проїзду возів. Штрафний ізолятор відокремлювався від загальної зони табору двома рядами колючого дроту й охоронявся окремою командою. За описом молодшого лейтенанта Дмитра Небольсина, який пройшов через табір: “…на території все залишалося, як до війни: добротні казарми, акуратні алеї, майданчики з турніками і брусами, підвісні умивальники, розраховані на разовий прийом десятків людей. Не було тільки трави, вона зникла, її до самих корінців і навіть з корінням вирвали і з’їли полонені, оголивши утрамбовану тисячами ніг землю. День у таборі здавався роком, думки весь час були зайняті очікуванням змін і жратви”.
По периметру раківський концтабір був обнесений колючим дротом і розбитий на квадрати, між якими залишався простір для проїзду возів. Штрафний ізолятор відокремлювався від загальної зони табору двома рядами колючого дроту й охоронявся окремою командою. За описом молодшого лейтенанта Дмитра Небольсина, який пройшов через табір: “…на території все залишалося, як до війни: добротні казарми, акуратні алеї, майданчики з турніками і брусами, підвісні умивальники, розраховані на разовий прийом десятків людей. Не було тільки трави, вона зникла, її до самих корінців і навіть з корінням вирвали і з’їли полонені, оголивши утрамбовану тисячами ніг землю. День у таборі здавався роком, думки весь час були зайняті очікуванням змін і жратви”.
Годували полонених двічі на день: вранці видавали до 100 грамів сурогатного хліба, в обід — черпак баланди, яка готувалася з немитих овочів, зібраних на сусідньому полі. Це призвело до епідемії дизентерії, що забрала життя багатьох військовополонених. Через антисанітарні умови в таборі почав лютувати висипний тиф. Деякий час тут утримувалися євреї, яких потім знищили. Як обслуговуючий персонал працювали поліцаї, для охорони були задіяні ще й румунські солдати.
Нині на місці “Шталагу” встановлено монумент в пам’ять про жертви нацизму, загиблих у таборі.
Єврейське гетто
Особливо жорстоким репресіям піддавалося населення єврейської національності міста Проскурова. Смертельним вироком став, підписаний гебітскомісаром 14 грудня 1941 року, наказ про переселення євреїв міста зі своїм майном у гетто.
Для цього квартали загородили колючим дротом — від Південного Бугу вулицею Кам’янецькою до вулиці Подільської і по ній до вулиці Проскурівського підпілля і знов до Південного Бугу.
Одночасно в цьому гетто перебували три тисячі євреїв. Відібрані в них речі зберігались у будинку трикотажної фабрики на вулиці Набережній. Навколо гетто стояли спостережні башти з автоматниками. Умови утримання євреїв, як і в Раківському концтаборі, були жахливими. В будинках перебувала велика кількість людей, які спали на землі, майже без харчів.
Ще одне гетто — робітниче було в Лезневому. Тут євреїв переважно примушували працювати на будівництві та ремонті шосейної дороги.
У Проскурові євреїв почали розстрілювати уже з осені 1941 року. Конвеєр смерті ще більше запрацював через рік — восени 1942 року. Розстрілювали людей у два етапи. На початку жовтня фашисти розстріляли мешканців гетто. 30 листопада 1942 року були розстріляні в’язні робочого єврейського табору, спеціалісти, які там утримувалися, а також євреї навколишніх сіл. Всього було розстріляно понад 9,5 тисячі людей.
Українці співчутливо допомагали євреям. Недаремно нині серед тих, хто врятував євреїв під час війни, чи не найбільше українців. Вони удостоєні почесної відзнаки “Праведник народів світу”. Їх імена викарбувані на Алеї Праведників народів світу в Єрусалимі, серед них хмельничани Марія Главацька, Олександр і Володимир Шершуни, Євєліна Ларіонова, Людвига Пукас і багато інших.
Звільнення Проскурова
Звільнення нашого міста відбувалося в ході Проскурівсько-Чернівецької операції, яку проводили війська Першого українського фронту під командуванням Георгія Жукова. Для цього було виділено п’ять загальновійськових, три танкові і повітряні армії.
Ворог надавав великого значення утриманню міста Проскурова як одного із найважливіших опорних пунктів у регіоні. “На подільській землі, — згодом згадував Г.Жуков, — з 7 березня 1944 року зав’язалась найжорстокіша битва, якої ми не бачили з часів Курської дуги”.
Противник навколо Проскурова сконцентрував майже 500 танків, артилерію, піхоту. Для цього угруповання був єдиний вихід — на південь. Але радянські війська 24 березня перетнули останню магістраль і шосе на Кам’янець-Подільський у районі села Волудринці. Того ж дня 304-а стрілецька дивізія раптовою атакою оволоділа Лезневим. Частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітряно-десантної дивізії з боєм увірвались у Ружичну. Таким чином Проскурів був оточений, а шляхи відступу ворогові відрізані. За цих умов відтягувати час було необачно, тому командування вирішило звільнити Проскурів в ніч на 25 березня.
Атаки на місто почались одночасно з різних напрямків. Частина 107-го корпусу захопила залізничну станцію, аеродром, обласну, а потім міську лікарні. Через Кам’янецький і Фельштинський переїзди солдати 147-ї і 2-ї повітряно-десантних дивізій пробились до центру міста, інші частини вийшли на Заріччя і форсували Південний Буг біля теперішнього кооперативного інституту. Атакований з усіх боків ворог намагався вирватися з міста.
Жорстокий і кровопролитний бій точився в усіх куточках при підтримці артилерії і масових ударів з повітря. Проскурів звільнили аж під ранок 25 березня.
А о дев’ятій вечора Москва салютувала 20 артилерійськими залпами зі 124 гармат військам Першого українського фронту за досягнутий успіх.
Оволодівши Проскуровом, радянські війська захопили понад 1000 полонених, 95 танків, 52 гармати, 320 автівок, три ешелони з продовольством, 60 вагонів з різними вантажами, 11 складів з боєприпасами, 4 склади з пальним, 8 складів з продовольством та багато інших трофеїв.
Доповнюють зведення про бої за звільнення Проскурова спогади начальника штабу 399-го гвардійського важкого самохідного полку майора у відставці Івана Довгалюка:
“Проскурів був важливим стратегічним пунктом для німців. У ньому дислокувалися штаби групи армій “Південь” та Першої танкової армії. Місто стало центром забезпечення армійських підрозділів провіантом, пальним та амуніцією, що зберігалися на 25 складах. Через Проскурів проходила важлива залізнична лінія, яка забезпечувала технікою та провіантом усі південні формування німецької армії. Ворог збирався до останнього утримувати важливий у стратегічному плані пункт, завбачливо створивши розгалужену систему мінних полів, сконцентрувавши значну кількість артилерії і вкопаних у землю танків для стрільби прямою наводкою.
Бойові дії за визволення міста ускладнювали погодні умови. Березень 1944 року перетворив подільські чорноземи у суцільне болотяне місиво, в якому застрягали автівки, тягачі, артилерія. Для підтягування до ворожих позицій машин артилерії червоноармійці в прямому розумінні підносили їх на руках. Бої за місто розпочалися штурмом укріплених позицій передмістя, в яких брав участь і 399-й гвардійський важкий самохідний артилерійський полк. На прорив і знищення ворожої оборони полк разом з іншими підрозділами витратив три дні (21-23 березня). Ворог чинив шалений опір. Зазнавши людських та матеріальних втрат, німецьке командування 24 березня розпочало відведення головних сил у напрямку Ярмолинець. Відступ проходив неорганізовано. Через відсутність паливно-мастильних матеріалів та швидкий наступ радянських військ, ворог залишив самохідну артилерію та вкопані на позиціях танки.
До кінця дня 24 березня бійці 2-ї повітряно-десантної дивізії вели вже бої на північно-західній околиці Проскурова. Бійці 4-го гвардійського повітряно-десантного полку прорвали оборону противника на вулиці Фрунзе (нині Кам’янецькій) і розпочали наступ на військове містечко та Кам’янецький переїзд. Особливий загін 127-ї стрілецької дивізії, розвиваючи наступ, оволодів залізничним вузлом та селом Гречани, а також вибив ворога із Лезневого. Успішні дії дозволили бійцям дивізії захопити плацдарм у районі сучасного кооперативного інституту.
Бойові підрозділи 304-ї стрілецької дивізії визволили Ракове та розпочали наступ на залізничний вокзал і аеродром. Продовжити бої за визволення міста завадив вечір. Під прикриттям ночі ворог розпочав знищення власної бойової техніки, складів із продовольством, пальним та боєприпасами.
Щоб не дати можливості німецьким частинам перегрупувати сили для відбиття атак, командування прийняло рішення атакувати вночі. Штурм міста розпочали о першій ночі з трьох напрямків. Атака для ворога була несподіваною, деморалізовані німецькі військові частини в паніці відступали. Опір чинили лише незначні групи у Дубовому та Шумівцях. До п’ятої ранку 25 березня місто було звільнено від ворога”.
Дії радянських військ щодо визволення Проскурова від нацистських окупантів здобули високу оцінку. Тридцять частин і з’єднань удостоєні найменування “Проскурівських”, а двадцять інших нагороджені орденами Червоного Прапора і Богдана Хмельницького. Високими нагородами відзначено багато бійців за місто над Бугом.
За даними Хмельницької міської організації ветеранів, на момент закінчення Другої світової війни у Проскурові проживали до 13 тисяч учасників бойових дій. Нині у місті мешкають 357 учасників бойових дій періоду Другої світової війни.
Віта БАРАНЮК, музей історії міста
На фото з сайту cbs.km.ua: на підступах до Проскурова у березні 1944 року