Минуло вже півроку, як першою особою міської влади став секретар Хмельницької міської ради Костянтин Чернилевський, до посади якого додалася ще й назва “виконуючий обов’язки міського голови”, яка, зрозуміло, аж ніяк не впливає на його функціональні обов’язки першої владної особи в нашому місті, на якого лягла відповідальність за життєдіяльність обласного центру. Як проходив процес адаптації до нових владних повноважень, які відкриття та секрети віднайшов, очоливши місто у цей непростий час, якими бачаться йому найближчі перспективи, вирішення проблемних питань життя міської територіальної громади — про це та багато іншого йшлося в нашій розмові з Костянтином Івановичем, який, як ми вважаємо, гранично відкрито та принципово відповідав на наші доволі-таки непрості запитання.
Минуло вже півроку, як першою особою міської влади став секретар Хмельницької міської ради Костянтин Чернилевський, до посади якого додалася ще й назва “виконуючий обов’язки міського голови”, яка, зрозуміло, аж ніяк не впливає на його функціональні обов’язки першої владної особи в нашому місті, на якого лягла відповідальність за життєдіяльність обласного центру. Як проходив процес адаптації до нових владних повноважень, які відкриття та секрети віднайшов, очоливши місто у цей непростий час, якими бачаться йому найближчі перспективи, вирішення проблемних питань життя міської територіальної громади — про це та багато іншого йшлося в нашій розмові з Костянтином Івановичем, який, як ми вважаємо, гранично відкрито та принципово відповідав на наші доволі-таки непрості запитання.
— Отже, Костянтине Івановичу, якими бачаться вам особисто ці символічні підсумки роботи на посаді першої особи міської влади? Зрештою, дякуємо, що дали згоду на це інтерв’ю, на яке зачекалися наші читачі. До речі, яке підґрунтя такої вашої непублічності? Хоч, наскільки знаємо, вам нині дістається з усіх боків, а з оголошенням на найвищому рівні інформації, що місцеві вибори таки відбудуться 25 жовтня, як цього вимагає Конституція, до вас ще більше посилилася увага.
— Мабуть, у непублічності мене важко звинуватити, проте зайвий раз створювати якісь інформаційні приводи для преси, для тих, хто намагається сканувати мою діяльність за цей час у якийсь тенденційний спосіб, чого, справді, нині вистачає, не планував і не планую. Тут я розходжуся в поглядах і з тими, хто на подібних владних посадах прагне, як співалося в одній із пісень з нашого радянського минулого, “усім рекордам давати свої імена”. Про це кажу цілком щиро, бо в основі власної діяльності на новій посаді одразу прагнув віднайти, так би мовити, командний алгоритм, який повинен базуватися на високому професіоналізмі та відповідальності за доручену справу, як би це пафосно не звучало, усіх, кому доручено певні владні повноваження. Тож довелося попри вирішення завдань та проблем, які, як ви розумієте, у цей непростий час наростали і наростають з усіх боків, пильніше і самому придивитися до роботи міської влади в усіх сферах життя обласного центру. Ось тут і з’явилися мої перші відкриття секретів у її владному механізмі, який, на моє переконання, потребує, як усе навколо, змін та вдосконалення. Адже після Майдану, під час війни з російським агресором ми всі живемо в іншій суспільній реальності, чого, на жаль, дехто у владних коридорах нашого міста чи то не розумів чи не хотів розуміти. Це і є, якщо хочете, одне з моїх неприємних відкриттів, яке побачив уже з перших кроків у ролі виконуючого обов’язки міського голови.
Зрозуміло, не забував і про свої обов’язки секретаря міської ради, яка врешті-решт є керівним органом місцевого самоврядування у нашому місті, де сконцентровано його основ-ний владний потенціал, до якого, як відомо, у хмельничан є немало гострих питань. А накладіть на цей фон тривалу, м’яко кажучи, бездіяльність, хоча точніше було б сказати саботаж правоохоронних органів у вирішенні ряду пекучих для міста проблем! От хоча б у приведенні до порядку так званої територіальної громади, дуже специфічну роль у всіх суспільно-політичних процесах в місті та краї деяких громадських об’єднань, які чомусь вважають, що мають морально-політичне право, якого їм ніхто не давав, ставити якісь вимоги міській владі. А ще цілком об’єктивні проблеми й завдання міської влади, пов’язані з введенням в країні надзвичайного стану, організацією дієвої повсякденної допомоги АТО, переселенцям з Донбасу та Криму… Ось та повсякденна атмосфера, в якій доводиться нині працювати. Не дивно, що з наближенням місцевих виборів, до яких у мене особисто є певні упередження, зокрема через те, що парламент досі не визначився на яких засадах вони проходитимуть та щодо концепції адміністративно-територіальної реформи в країні, до якої також виникає немало запитань, зростає увага і до моєї персони. Не дивуюсь, що почали з’являтись усілякі чутки, телевізійні та інтернетівські фейки на мою адресу. Добре розумію, що кожен, хто йде у владу, так чи інакше повинен бути готовим і до подібних виявів інтересу до своєї особи. Проте у моєму випадку природа такого упередженого ставлення йде безпосередньо від тих середо-вищ та людей, які вже зібрались у похід на посаду міського голови. Наскільки знаю, за деякими з них чітко проглядаються інтереси тих, хто відверто і цинічно працював на режим Януковича, а нині має доволі потужний фінансовий та медійний ресурс. Хоча відверто вже дивує упередження деяких офіційних обласних медіа, які впритул не хочуть бачити ні моєї роботи, ні тих напрацювань, які нині є в місті.
Хоча згадаймо з цього приводу те, які результати в нашій області дали позачергові парламентські вибори, коли у парламент на більшості виборчих мажоритарних округів пройшли ті, хто у Верховній Раді працював з регіоналами, або ті, кого вони виставили на ті вибори, щоб зрозуміти складність суспільно-політичної ситуації в місті та країні. Сподіваюся, хмельничани здатні будуть зробити на місцевих виборах належні висновки з цього політичного уроку. Від себе ж особисто з усією відповідальністю хочу заявити, що в Хмельницькому такий сценарій не пройде, у нашому місті реваншу вчорашніх не буде за будь-яких обставин.
— Дуже хотілося б, щоб наше місто і в післямайданні часи зберегло за собою статус демократичного, щоб у депутатський корпус та на посаду міського голови не прийшли випадкові люди, проте тривожних сигналів з цього приводу доволі. Адже згадаймо, як переформатовувалася нинішня міська рада, до яких кроків доводилося вдаватися міській владі, вашому попереднику під тиском влади регіоналів, аби задовольняти політичні апетити, як видозмінилася, зрештою, найчисельніша фракція ВО “Батьківщина”, котра, щоправда, втримала свій домінуючий вплив. Проте не менше нині турбує зростання напруги на останніх сесіях, те, що на адресу міськради звучить подеколи цілком обґрунтована критика і у вирішенні багатьох земельних та майнових питань, і щодо забудовної політики в місті. До речі, мало хто відає, що тодішня влада перед вами особисто ставила свого часу штучні перепони, аби не допустити до посади секретаря міськради, що на вас та ваших рідних чинився тиск, під мікроскопом вивчалися ваша біографія та підприємницька діяльність.
— Щодо посади секретаря міськ-ради, яку до мене обіймав Валерій Лесков, то, як відомо, тоді всілякі незаконні перепони на його, а згодом на моєму шляху ставили вчорашня влада області та її служби, які служили режиму Януковича, хоч і не обійшлося без відповідних провокативних заяв, які тоді йшли від членів невеличкої фракції регіоналів у міській раді. Такої фракції у нас уже нині немає, проте дехто з цих людей досі не хоче зрозуміти, що їх час минув. Щодо критики на адресу фракції батьківщинівців, то скажу щиро: не я і не Валерій Лесков свого часу формували її повністю і поіменно, тож з цього факту треба усім нам робити відповідні висновки. Врешті-решт і нині, і тоді, коли я обійняв посаду секретаря міської ради, принципово відмовився від якихось вузькопартійних інтересів й прагну в усіх своїх діях керуватися загальноміськими категоріями. А от щодо напруги на останніх сесіях міськради навколо згаданих питань, то зазначу, що з кожним із них намагаюся розібратися, так би мовити, до найменших подробиць. На жаль, багато проблем задавнені і з’являються у порядку денному сесій відповідно до регламентних процедур, хоча не секрет, що подеколи маємо справу з неприкритим лобізмом чиїхось інтересів. Не хочу зайвий раз наголошувати, що ці інтереси лобіюються і на рівні відповідних міських служб, зокрема департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів. Проте ще раз наголошу, що особисто стараюся зупинити розгляд тих питань, до яких маю сам претензії або ж знаю реакцію на них громадськості.
Так, до речі, було з розглядом на останній сесії питання про виділення земельних ділянок для учасників АТО, які дехто прагнув дуже швидко виділити, по суті, не розібравшись у цій важливій проблемі. Звичайно ж, нині тут пріоритетне право мають сім’ї загиблих героїв. Отож, користуючись нагодою, хочу запевнити хмельничан, що всі 129 земельних ділянок, які ми вже виділили під цю програму, будуть надані тим, кому належить.
Розумію, яка велика відповідальність лягає на мене особисто нині і за ряд непопулярних рішень, коли я, скажімо, заветував рішення минулої сесії щодо виділення одного з приміщень ЗОШ №20 для створення в місті приватного навчально-виховного центру християнського типу, яке, на моє переконання, не пройшло належну процедуру громадського обговорення та вивчення у профільній комісії міськради, а було винесене на сесію, по суті, з голосу. Здавалося б, маємо справу з благородною ініціативою місцевих протестантських громад, проте ініціатори цього рішення не врахували, що у цій школі немає дитсадка, тож поява тут такого елітного закладу може стати приводом для громадської напруги, причин для нагнітання якої нині більш ніж достатньо. Отож, вважаю, це питання треба більш детально вивчити і знайти необхідне приміщення під цей заклад, зрозуміло, не нашкоду освітянській галузі. І не слід робити з мене чи тих депутатів, які дотримуються подібної позиції, мало не недругів протестантських громад міста, які у нас є насправді поважним фактором духовного та суспільного життя.
Знаю також, що в певному середо-вищі незадоволення викликали ряд моїх кадрових ініціатив, зокрема й щодо реорганізації департаменту економіки, який, на моє переконання, працював неефективно. За це дістається мені від тих, хто звик працювати по-старому, абияк.
— До речі, як вам вдалося роз-в’язати вузол зі стихійною торгівлею біля продовольчого ринку та на Кам’янецькій, забрати з Привокзальної площі базарчик, де торгували продуктами? Які, на ваш погляд, є ще подібні проблеми у місті, що потребують негайного вирішення?
— На жаль, ми ще не все зробили для ліквідації стихійної торгівлі і тут, підкреслюю, нам розходиться, найперше, не лише про її законність, але й про санітарний стан такої торгівлі, хоча розумію, що є в цій проблемі і соціальна складова. А щодо згаданих “об’єктів”, то були вони в усіх на слуху, тож разом з новим керівництвом міської міліції довелося вдатися до більш чітких адміністративних кроків.
До речі, своєрідним саботажем з боку, насамперед, керівництва цього комунального закладу, називаю нині ситуацію, яка склалася з ремонтом міської лазні, яку найближчим часом ми запустимо попри те, що дехто старався і на цій міській проблемі зістригти певні девіденти, аби звинуватити, мабуть, мене у непрофесійності. На перевірку виявилося, що маємо справу з кричущою некомпетентністю та безгосподарністю у роботі дирекції цього комунального підприємства та його кураторів, тож не дивно, що хмельничани, які користуються лазнею, не ховали обурення. Хоча слід визнати, що і ця проблема має своє давнє коріння, яке, щоправда, не пов’язане з фактами елементарних порушень у діяльності цього закладу, зокрема з завищеною кількістю штату тощо.
Ну, а щодо інших нагальних справ, то їх хоч відбавляй. Наприклад, недавно дав доручення відповідним службам розібратися з приватними забудовниками, які незаконно захопили доступ до річки Плоскої. Тут ми, видно, маємо справу з людьми, для яких закон не писаний, але переконаний, ми і до них знайдемо підходи. Щось подібне відбувається з небажанням керівництва “Епіцентру” вивезти металеві конструкції з демонтованого колись “Співочого поля”, місце складування яких для міста уже перетворилися в екологічну проблему.
Окреме питання — боротьба з самобудами в місті, випадками самовільної зміни цільового призначення земельних ділянок, порушення архітектурно-будівельних норм. Адже навіть такі дрібниці, як самовільне розміщення в центрі міста лавочок власниками одного з сусідніх з Проскурівською питейних закладів поперек вулиці, чи потреба негайного демонтажу незавершеної і безхазяйної споруди зупинки біля “Оазиса”, не кажучи про десятки малих і великих справ, пов’язаних зі щоденною роботою комунальних підприємств та служб, викликають справедливі нарікання городян.
— Це, так би мовити, поточні справи, а що скажете про більш перспективні завдання міської влади? Що, зрештою, на ваш погляд, залишається за її лаштунками?
— Власне, дуже важко у щоденній роботі вміти робити градацію між такими завданнями. Ось ми вже згадували про адміністративно-територіальну реформу, яка має на меті децентралізацію влади, загальні параметри якої окреслені, так би мовити, зверху. Проте на місцях треба їх наповнити у надзвичайно стислі терміни реальним змістом. Відповідно ми створили для цього робочу групу, розглядаємо вже як можливий варіант пропозиції про добровільне приєднання до себе місцевих громад приміських сіл Ружичанки, Шумівців, Олешина, Шаровечки, висловлюють її члени думки щодо такого приєднання до нашого міста Лісових Гринівців, Давидківців, Розсоші. Зрозуміло, що це лише перші намітки у цій реформі для Хмельницького, який, як відомо, має вже багаторічний досвід таких приєднань на прикладі колишніх сіл, а нині мікрорайонів — Ружичної, Лезневого, Книжковець. Ще давніше таким шляхом у місто ввійшли Гречани, Заріччя. Те, що укрупненню адміністративно-територіальних одиниць нині немає альтернативи, є вже доконаним фактом, який важко заперечити, але очевидно, що до нинішньої концепції цієї реформи є багато запитань і не лише в нас. Це, як бачимо, нині одне з найперспективніших і найскладніших наших завдань.
Проте до яких віднести той факт, що ми першими в Україні ще в січні підписали угоду про поріднення з прифронтовим містом Старобільськом на Луганщині, куди попри зайнятість вважав своїм обов’язком вже двічі з’їздити, зрозуміло, не з порожніми руками, з яким прагнемо нині розгорнути найтіснішу спів-працю? До якого переліку справ віднести те, що робиться в місті з допомогою АТО, переселенцям зі Сходу та Криму? Зрештою, наслідком надзвичайного стану в країні є й програма державних субсидій хмельничанам з оплати комунальних послуг, які на це мають право, тож це питання, як і багато інших, перебувають також на нашому контролі.
Все це, зрештою, і є в загальних обрисах щоденною роботою міської влади та її перших осіб, яка потребує граничної віддачі від них. А от щодо залаштункових владних реалій, то вважаю своїм обов’язком все більше виводити на світ Божий їх секрети, яких, на жаль, у нашому місті також вистачає. З приводу цього можу лише сказати, що в особливо критичних моментах стараюся особисто вникати у конкретні справи, вивчати факти, що завжди раджу робити всім, хто наділений владою, перед тим, як приймати рішення.
— Нас би читачі не зрозуміли, якби ми не запитали вас про те, чи збираєтеся самі йти на вибори міського голови?
— Хоч у моїх відповідях часто вживалося слово “проблеми”, мені дуже імпонує те, що, скажімо, американці його практично не вживають у нашому значенні, замінивши словом “виклик”. Тож і своє перебування на посаді виконуючого обов’язки міського голови та водночас секретаря міської ради розглядаю, як найсерйозніший життєвий виклик, на який прагну відповісти з усією відповідальністю громадянина, посадовця, політика. Подібні виклики нині постали перед усіма нами, а от чи готовий особисто до нового випробування на виборах міського голови — ще не можу сказати, адже за ці півроку цілком усвідомив, яка серйозна місія лягає на плечі людини, котра береться за таку відповідальну справу. Словом, я ще свій вибір не зробив, проте нинішні посадові обов’язки виконую чесно і сумлінно, добре пам’ятаючи про власну відповідальність за життєдіяльність рідного міста.
Розмовляв Богдан Теленько