Не секрет, з якими викликами ми зіштовхнулися через проблеми зі здоров’ям нашої молоді — й учнівської, і шкільної, і допризовної. Не буду лякати добре відомими цифрами і фактами для підтвердження цих висновків, про які нині говорять батьки, педагоги, працівники військкоматів… Що ж робити, як виправити цю безрадісну статистику й перспективи фізичної деградації нації? На мій погляд, одним із таких шляхів є відновлення в країні руху ГПОУ (Готовий до праці та оборони України), який міг би суттєво поліпшити і фізичне, і патріотичне виховання молоді.
Не секрет, з якими викликами ми зіштовхнулися через проблеми зі здоров’ям нашої молоді — й учнівської, і шкільної, і допризовної. Не буду лякати добре відомими цифрами і фактами для підтвердження цих висновків, про які нині говорять батьки, педагоги, працівники військкоматів… Що ж робити, як виправити цю безрадісну статистику й перспективи фізичної деградації нації? На мій погляд, одним із таких шляхів є відновлення в країні руху ГПОУ (Готовий до праці та оборони України), який міг би суттєво поліпшити і фізичне, і патріотичне виховання молоді.
Ще в березні 2013 року обласне відділення Міжнародної Асоціації ветеранів фізичної культури і спорту звернулося з відповідною ініціативою до тодішнього Кабміну. Нескладно зрозуміти, чому цим питанням ніхто там не зацікавився, адже тодішнє керівництво країни відверто нищило українську армію. З приходом нової влади ми знову пожвавили свої взаємини з цього приводу з урядовими інституціями, зокрема з міністерствами молоді та спорту, освіти і науки. Одержали навіть декілька подяк за увагу до цієї проблеми, проте далі запевнень про її потрібність справа не рухається. Підтримали нас і в профільному комітеті з питань молодіжної політики та спорту парламенту, і нині вже повторно, не без нашої ініціативи, нагадують керівникам цих міністерств, що пора переходити від слів до діла.
Зрозуміло, що, говорячи про рух ГПОУ, ми аж ніяк не прагнемо відродити радянський ГТОО, який тримався на відповідній ідеологічній складовій військово-патріотичної роботи з молоддю. Думаю, незалежна Україна та її відповідні відомства спроможні наповнити національно-патріотичну роботу з молоддю новим змістом. Проте з часів минулих, на мою думку, нам є що брати у пропаганді та долученні молоді до спорту, здорового способу життя, належної підготовки до служби в армії, що нині вкрай важливо. Нагадаю, що були часи, коли спортивна галузь підпорядковувалася навіть Міністерству здоров’я СРСР. Тож чим це не приклад для нас розширити базу державних програм цією надважливою, як на мене, справою?
Принагідно хотів би почути з цього приводу і думку читачів “Проскурова”.
Віктор Барбалюк,
голова президії Хмельницького обласного відділення МАФіС