Окупація міста
Друга світова війна — одна з найтриваліших і найважчих, які пережив наш народ упродовж багатьох століть. Уже через два тижні після її початку — 8 липня 1941 року Проскурів було захоплено нацистськими окупантами. Від перших днів став діяти “новий порядок” — кривавий режим терору і грабежів. Розпочалася масштабна кампанія зі знищення та вивезення до Німеччини духовних і матеріальних цінностей краю, розстріли населення, вигнання його в рабство. Окрім того, окупанти методично та планомірно грабували помешкання.
Окупація міста
Друга світова війна — одна з найтриваліших і найважчих, які пережив наш народ упродовж багатьох століть. Уже через два тижні після її початку — 8 липня 1941 року Проскурів було захоплено нацистськими окупантами. Від перших днів став діяти “новий порядок” — кривавий режим терору і грабежів. Розпочалася масштабна кампанія зі знищення та вивезення до Німеччини духовних і матеріальних цінностей краю, розстріли населення, вигнання його в рабство. Окрім того, окупанти методично та планомірно грабували помешкання.
Ось як описує становище в місті підпільник Карл Кошарський у своєму щоденнику 12 квітня 1942 року:
“Важко писати про те, що відбувається в місті. Поліцейські та шпигунські загони майже щоденно розстрілюють командирів, міліціонерів та інших колишніх радянських працівників. Відкрито грабують на ринку — відбирають масло, яйця, цибулю, олію, борошно, картоплю. Грабують цивілізованим методом Західної Європи — “б’ючи в морду”. Руйнують місто і станцію. На жіночу стать дивляться, як на тварин, заводять будинки розпусти. Сотнями знищують на м’ясокомбінаті худобу, в тому числі тільну. Вивозять цукрові запаси.
Другого дня після повернення вирішив подивитись, що робиться в місті. Головну вулицю не можна було впізнати. Я звик її бачити ошатною, з дзеркальними вітринами магазинів, зі стрункими кленами, які низько вклонялись своїми кронами. Цього і сліду немає. Квіти витоптані. Вибиті вітрини і вікна магазинів лякають пусткою, дивляться, як сліпці. На тротуарах стоять німецькі машини і бронетранспортери…”
“На дошці “рекламбюро”, де до війни вивішували оголошення про набір робітників на підприємства і будівництва, про прийом в інститути й технікуми країни, наклеєні якісь папірці. Раніше біля цієї дошки завжди стояли групи людей, палко обговорюючи, куди поїхати на роботу чи куди піти вчитись. Тут часто зупинявся і я з товаришами. За старою звичкою, підійшов до дошки і став читати. Вся вона була заклеєна наказами коменданта міста, фельдкоменданта, начальника фельджандармерії та інших менших і більших фюрерів. Чим далі я читав, тим більше зустрічалося слово “розстріл”. Важко стало на душі. Ніде не видно знайомого обличчя. Місто, раніше таке живе, вимерло”, — згадує окупацію Федір Назаров.
Для винищення населення і військовополонених нацисти створювали концтабори, гетто, тюрми, де їхні лікарі проводили медичні досліди, інфікуючи людей різними хворобами. Тільки на території Проскурова було знищено 81 тисячу осіб.
“Шталаг-355”
На території військового містечка Ракове 20 серпня був організований табір особливого режиму для військовополонених “Шталаг-355”, в якому за роки війни було вбито майже 60 тисяч людей, серед яких більша частина єврейського населення міста та навколишніх сіл.
У Проскурові діяв до листопада 1943 року.
Табір нараховував шість філій: “А” №1 — у будинках і стайнях іподрому між вулицями Козацькою та обласною лікарнею. Там містились офіцери та молодші командири, завербовані для служби в німецьких формуваннях (східний легіон, донські, кубанські частини). У філії полонені проходили відповідну фізичну і психологічну підготовку.
Філія “Б” №2 — між вулицями Козацькою, Ватутіна, Франка, військкоматом (воєнторгом). Тут перебували офіцери та молодші командири, відібрані для служби в диверсійних і шпигунських групах в тилу.
Філія №3 — колишній пересильний пункт військкомату на вул. Кам’янецькій між пологовим будинком, вул. Старобульварною (нині Гагаріна), де нині розташований п’ятиповерховий будинок, на першому поверсі якого аптека і КЕЧ гарнізону.
Філія №4 — у дерев’яних бараках між вулицями Кам’янецькою і Гагаріна (поблизу філармонії).
Філія №5 — у двох дерев’яних бараках навпроти старого міського кладовища на вул. Кам’янецькій.
Філія №6 — на місці залізничного батальйону в Гречанах між вул. Курчатова і Кооперативною (кінотеатр “Схід”, ЖБК залізобетонних і будівельних організацій).
У Раковому полонених розміщували за національністю. Загалом у таборі перебувало від 15 до 20 тисяч рядових і сержантів. Чимало з них було направлено до таборів Кам’янця-Подільського, Старокостянтинова та Шепетівки.
Віта БАРАНЮК, музей історії міста