От уже 70 літ минуло з тієї тривожної весни, коли замовкли останні постріли Великої Вітчизняної війни. За довгожданий мир заплачено життями мільйонів людей. Не згасне пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги найцінніше. Пам’ять… Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій і речей, які зберігають колишні фронтовики та їх родини.
От уже 70 літ минуло з тієї тривожної весни, коли замовкли останні постріли Великої Вітчизняної війни. За довгожданий мир заплачено життями мільйонів людей. Не згасне пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги найцінніше. Пам’ять… Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій і речей, які зберігають колишні фронтовики та їх родини.
Десятки тисяч хмельничан боролися проти ворога на всіх фронтах Великої Вітчизняної. Троє наших земляків: Олександр Коробчук з Чемеровецького району, Володимир Майборський з Білогірщини та Йосип Окінський з Хмельницького повторили подвиг Олександра Матросова. Коробчук та Майборський удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Йосип Окінський не отримав цієї нагороди. І все через те, що був сином “ворога народу”. Батько героя став жертвою культу особи Сталіна, був репресований у 1938 році і реабілітований лише в 1950-х.
Пошуковий загін Хмельницької ЗОШ №20 здійснив дослідження життя Йосипа Окінського.
Народився він у 1921 році у селянській родині Йосипа Войцеховича та Анелії Іванівни. Батько брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений за хоробрість двома хрестами. Йосип з дитинства працював на землі, згодом опанував професію механізатора і став помічником тракториста.
Родина Окінських — польського походження, можливо, тому і на початку 1930-х була вислана на Полтавщину. Батьки працювали в колгоспі, а Йосип з молодшим братом ходили до школи. Горе прийшло в родину у 1938 році, коли почалися масові репресії. Тоді і забрали батька Йосипа. Без годувальника родина дуже бідувала.
Нове випробування для Окінських — 1941-й, коли почалась Велика Віт-чизняна війна. Вже в липні фашисти окупували Кам’янець-Подільську область, а у грудні дійшли до Полтави.
Родина Окінських вирішила повернутись на Поділля у передмістя Проскурова Гречани. Йшли пішки окупованою територією без грошей та їжі. Так дійшли до Вінниці. А потім товарняком дісталися Гречан. Це була весна 1942 року. В рідній батьківській хаті жили чужі люди, а тому оселилися в іншій, господарів якої розстріляли німці.
У ряди захисників Батьківщини Йосип Окінський став навесні 1944 року, коли звільнили Поділля. З фронту надійшли від нього лише кілька звісток. Уже в червні 1944-го родина отримала листа від командира частини, в якій зазначалося, що “…Йосип Окінський загинув на фронті. За прикладом Олександра Матросова, він своїм тілом закрив амбразуру фашистського доту і цим забезпечив успіх бойової операції. Полковник Грінченко”.
Пізніше капітан Мальцев надіслав Анелії Іванівні фронтову газету “За честь Родины”, що розповідала про подвиг її сина…
Темної травневої ночі 1944 року поблизу села Зелена, що на Тернопільщині, повів лейтенант Мадаєв взвод розвідників на завдання. Треба було знайти розташування вогневої системи ворога, його військ і добути “язика”. Мадаєв відібрав найхоробріших. Особливою спритністю і сміливістю відзначався боєць Окінський.
…Нечутно підповзли до німецьких укріплень і залягли на відстані 15 метрів. Атакувати, приголомшивши несподівано ворога, — ось головне їхнє завдання. За сигналом лейтенанта сержант Соловйов підірвав одночасно вісім протитанкових мін, розставлених навколо ворожих траншей. У цю мить розвідники кинули туди гранати й відкрили вогонь з автоматів. Почалось! Група швидко захопила ініціативу. І раптом з ворожого доту застрочив кулемет. Розвідники залягли. Вони зрозуміли небезпеку: ворог може отямитись і знищити групу. Потрібно було негайно вивести з ладу вогневу точку.
До амбразури кинувся Окінський. Автоматна черга не допомогла. Тоді Йосип крикнув: “Вперед, товариші! Він зараз замовкне!” — і кинувся на вогнений струмінь…
Подвиг Окінського додав сили і завзяття всім. Вихором налетіли на дот, проникли в нього. Під час цієї операції було знищено 20 ворожих солдатів та офіцерів, взяли “язика”.
Бійці Найдук та Гуртицький обережно понесли до санітарного пункту важко пораненого Йосипа, він помер на руках товаришів.
За подвиг Йосип Окінський нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. Його ім’я увічнене в музеях і залишається в добрій пам’яті хмельничан.
Підготував Петро ШКРОБОТ
На фото з архіву: учасники загону “Пошук” CЗОШ №20 вітають з Днем Перемоги сестру Йосипа Окінського Станіславу Йосипівну, котра допомагала у написанні дослідження про героя; меморіальна табличка на будинку, де народився Йосип Окінський