Це був початок неоголошеної війни, котру назвали АТО. Вербна неділя 2014 року. Ще ніхто в Україні не загинув від куль і снарядів… Ще не було ні “котлів”, ні потужного волонтерського руху. Були тисячі добровольців і мобілізованих — неозброєних, необмундированих, погано нагодованих.
Це був початок неоголошеної війни, котру назвали АТО. Вербна неділя 2014 року. Ще ніхто в Україні не загинув від куль і снарядів… Ще не було ні “котлів”, ні потужного волонтерського руху. Були тисячі добровольців і мобілізованих — неозброєних, необмундированих, погано нагодованих. Одні українці кинулися забезпечувати їх одягом та їжею, інші — ремонтувати розтягнуту за роки нищення військову техніку, а хтось перейнявся питанням емоційної, моральної підтримки вояків. Саме з метою опори бойового духу армійців низка хмельницьких артистів завітала з першим концертом на військове летовище у Старокостянтинові.
“Тоді ми сподівалися, що наступні концерти не доведеться проводити, — пригадує ініціаторка акції Оксана Радушинська. — Просто тому, що в них не буде потреби, бо от-от закінчиться цей збройний абсурд і ми повернемося до мирного життя в уже оновленій країні… Як усе, на жаль, сталося насправді — знаємо…” Отож питання підтримки вояків через музику, пісню, через безпосереднє спілкування і непідробні живі емоції не лише не втратило актуальності, а й набуло особливого сенсу. Відтак артисти-волонтери, зробивши вибір на користь безоплатних концертів для захисників України, що часто відбуваються в некомфортних для виконавців, доволі специфічних умовах, за рік ні на мить не зрадили власній громадянській позиції. Жертвуючи в дорозі життєвими і побутовими зручностями, теплом, обідами, особистим вільним часом, увагою до потреб родин і заробітками, волонтери — професійно затребувані й утверджені в своїй царині — знову вирушають туди, де потрібні. Тисячі кілометрів Україною від одного кордону до іншого, поїздки в обласні, районні центри, інші населені пункти, виступи у клубах, будинках культури, будинках офіцерів, на площах, плацах, у фойє, їдальнях і на подвір’ях військових частин та шпиталів Хмельниччини, Вінничини, Рівненщини, Львівщини, Київщини, Білоцерківщини, Луганщини… Понад двісті тисяч гривень, зібраних на потреби захисників, тисячі очей бійців, безліч обіймів, спільних фото, уривків з концертів, відзнятих на мобільні телефони, сльози й усмішки, втома і незламність… Загалом — до 130 концертів.
Серед них — безстрокова мистецько-волонтерська акція, котра не має аналогів в Україні, започаткована Віктором Шайдою. За будь-якої погоди на вулиці Проскурівській у Хмельницькому від вересня 2014 року і…аж до майбутньої перемоги артисти спільно з волонтерами благодійного фонду “Центр “Добриня” і Хмельницький Армія SOS просто неба збирають гроші для хмельницьких бійців АТО, вимінюючи мистецтво — образно — на патрони. Долучаються до “Мистецької подільської сотні” колективи й окремі виконавці, діти, студенти, пенсіонери, аматори і професіонали; співаки, музиканти, літератори, журналісти, художники, спортсмени, військові… Кожен, хто не боїться вийти з певної зони комфорту і відчуває нагальну потребу своєї участі у загальному русі в ім’я миру в країні. Проте сформувався незмінний кістяк “сотні” з семи творчих особистостей. Про них — далі.
Письменниця, журналістка, теле- й радіоведуча, співорганізаторка “Мистецької подільської сотні” Оксана Радушинська.
Напівжартома друзі-односотенники називають її двигуном колективу. Оксана ініціювала більшість виїзних концертів “сотні”, взявши на себе обов’язки комунікації та організації з низки творчих і технічних питань. А ще вона — незмінна ведуча та режисер концертів для вояків по всій Україні. І звісно — поетеса, котра прозоро, ненав’язливо вплітає у загальну канву концерту власні вірші, що сповнюють оптимізмом і жагою до життя.
“На різних етапах життя людина має усвідомлювати, де від неї найбільше користі. Наразі не як журналістка, письменниця, а саме як артист-волонтер можу прислужитися людям, допомогти тим, хто нас захищає. Саме у складі “сотні”, не тримаючи в руках зброю, “воюю” за Україну і вдячна друзям за те, що у моєму житті вони стали вагомою складовою. А ще — батькам, котрі схвалили мій громадянський вибір і підтримують та всіляко допомагають на цьому шляху”, — каже вона.
Соліст обласної філармонії та естрадного оркестру УМВС України в області, учасник телевізійних шоу-проектів, вокальних фестивалів та конкурсів, лауреат міжнародного фестивалю “Слов’янський базар”, співорганізатор “Мистецької подільської сотні” Віктор Шайда.
Коли в рідну країну прийшла війна, він без вагань змінив комфортні зали на полігони просто неба, військові ангари та вулиці; дорогі сценічні костюми — на джинси і футболку з написом “Слава Україні! Героям слава!” і вже рік просто з гітарою співає для армійців повстанських, патріотичних, ліричних пісень, організовує акції, допомагає як волонтер і благодійник. А ще без пафосу та зірковості спілкується з бійцями (надто у шпиталях), котрі пройшли пекло війни.
“Переломним для мене є власне створення “сотні”. Моментів, які отак одразу пригадуються, було багато. Дуже вразила перша поїздка до рівненського шпиталю, очі тих пацанів. Запам’ятався неприємний епізод на Проскурівській під час однієї із перших акцій, коли якась “мадам”, проходячи повз нашу волонтерську компанію, зашипіла: “Ми памагаєм толька апалчєнцам…” — ділиться Віктор.
Лауреат співочих конкурсів, викладач Хмельницького музичного училища ім. В.Заремби Артем Ромасюков.
Його перша участь у благодійній акції від “Мистецької подільської сотні” співпала з днем народження. Вибір між безкоштовним виступом у концерті, під час якого збирали гроші для наших “богданівців”, і святковими посиденьками з друзями чи родиною просто не поставав. Як і згодом не виникало питання щодо поїздок в інші райони, області заради спілкування з бійцями й співу для них. Бо має в родині свого атошника. Бо небайдужий. Бо патріот. Окрім безпосередньої участі в благодійних заходах, Артем долучає до волонтерсько-артистичної справи своїх студентів, котрі просто між парами прибігають на Проскурівську, співають під час акції і — знову повертаються до аудиторій. “Не варто розділяти мою співпрацю з “Мистецькою подільською сотнею” на якісь окремі емоції та епізоди, бо вона є цілісним образом неймовірного єднання та високого патріотизму. Хоча, мушу зізнатися, емоції за цей період пережив кардинально різні — від відчаю до твердої віри у перемогу. Проте не можу не відзначити знакову поїздку до Старобільська Луганської області, де здійснилася мрія, мабуть, кожного з нас: ми зустрілися з хлопцями з 8-го полку спецпризначення”, — зазначає Артем.
Працівниця 42-го гарнізонного будинку офіцерів, солістка гурту “2+3” Катерина Аргунова.
Окрім вокалу і щирості, з якими співачка виходить до глядачів, вона ще й справжній “універсальний боєць”: прапороносець, волонтер зі скринькою для пожертв, листоноша, котра роздає пораненим малюнки від школярів і своєї донечки Ксюшки, господиня, бо учасників “сотні” пригощає домашніми кулінарними витребеньками. Командир однієї з частин, де “сотня” побувала з концертом, розповів історію, що не потребує коментарів. За якийсь час після візиту артистів хлопці вирушили на Схід. Вступили у бій. Хтось отримав поранення. Один із вояків, перенісши важку операцію, отямився після наркозу і першими пригадав дружину, донечку і… чорняву дівчинку, котра співала про Україну, коли до них приїздили артисти. А “чорнява дівчинка” у тому концерті була лише одна — Катя!..
“Після першої акції на Проскурівській зрозуміла, що залишатись осторонь у нинішній ситуації не можна. Коли під час концертів у шпиталях дивлюся в очі хлопців, які пройшли суцільне пекло, розумію, що своєю творчістю дарую їм бодай трохи позитивних емоцій”, — ділиться Катерина.
Солістка Хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру, лауреатка фестивалю “Червона рута” Марина Українець.
Активна волонтерка і помічниця у благодійному фонді, під час акцій у супермаркетах і на концертах. За короткий час вона стала незамінною і незмінною учасницею всіх благодійних заходів та акцій, де б вони не відбувалися. Її щирість, врода, професійний спів, енергія та харизма нікого не залишають байдужими. А “фірмові” танці піднімають з місць навіть поранених атошників у госпіталях! Бо ж хіба милиці — привід, аби відмовити у танці, коли запрошує така красуня, або не усміхнутись у відповідь, коли Марина передає листи чи обереги від дітей!? Разом з тим співачка добре знає як воно — чекати з війни коханого, бо вже який місяць поспіль, співаючи для вояків, співає для свого Сергія, який перебуває в зоні АТО… “Однозначно наша зустріч у “сотні” була невипадковою! Я знайшла справжніх друзів, яких люблю, без яких сумую і з нетерпінням чекаю чергових спільних акцій. Приємно вражає те, що часто і з бійцями, яким доводилось допомагати, зав’язуються дружні стосунки. Я й раніше була патріоткою (з моїм прізвищем неможливо не любити Батьківщину), а з участю в “сотні”, та й загалом у зв’язку з усіма подіями в країні, чітко засвоїла уроки байдужості і небайдужості!” — ділиться Марина.
З дитинства освоївши гру на скрипці, здобувши спеціальність “прикладна математика”, Антон Вараниця володіє справжнім даром — зупиняти потік людей.
Коли під час акцій на Проскурівській звучить його скрипка, навіть ті, хто дуже квапиться, пригальмовують і починають знімати на мобільні телефони вуличного музику, котрий грає в ім’я перемоги. А у військових частинах та шпиталях однаково бурхливо сприймають і відому “Смуглянку”, і сучасні хіти скрипаля. Антон не відмовляється від благодійних концертів в інтернатах і виправних закладах, а в складі “сотні” взяв участь у десятках виступів для бійців.
“Для мене кожна поїздка є вагомою, оскільки найголовніше — бачити очі військових, які хоч трохи оживають під час наших виступів, відчувають себе потрібними не тільки рідним, а й усій країні. Найбільш знаковою, певно, все ж була перша поїздка на Схід, під час якої ми дійсно стали згуртованою командою однодумців”, — зазначає він.
Наймолодший учасник “сотні” і за віком, і за часом участі в колективі Назарій Поляков.
Одного ра-зу поїхавши з командою артистів-волонтерів до госпіталю у Бердичів, він утвердився незмінною творчою одиницею. Щирий, товариський, з почуттям гумору. У репертуарі виконавця — і сучасні молодіжні пісні, котрі подобаються його одноліткам, і твори для глядачів старшого покоління, отож кожен виступ залишається в пам’яті й серці. А оскільки Назарій високий зростом і міцний, то його фізична сила ще й часто стає у нагоді при перенесенні важкої звукопідсилюючої апаратури. Професійна дорога молодого випускника Національної академії Державної прикордонної служби, молодшого лейтенанта запасу лишень починає розгортатись, а ось його стезя як громадянина і патріота — вже чітка та однозначна!
“У першу чергу приємно перебувати в теплій компанії своїх людей у “сотні”, творчих особистостей, і робити добру справу для своєї Батьківщини. А щодо емоцій від наших благодійних концертів — вразив прийом студентами Луганського національного університету, з якими мали зустріч під час поїздки до Старобільська. Дуже тішить, що є в нас така гарна молодь, яка готова до змін, яка любить Україну”, — каже він.
Оксана Радушинська, Сергій Грищук
Фото Петра Радушинського та з архівів учасників сотні