Ми вже писали про візит у наше місто громадського діяча, політика, екс-голови Луганської облдержадміністрації та співголови благодійного фонду “Майбутнє Луганщини” Ірини Веригіної. У своєму краї Ірина Костянтинівна залишається одним із найвпливовіших політиків і це не дивно, адже ця чарівна, тендітна жінка, до речі, педагог-історик за першою освітою, у найкритичніші для рідного краю часи взяла на себе відповідальність за його життєдіяльність та очолила протистояння сепаратистам і російським окупантам. Не дивно, що у так званій ЛНР її прізвище чи не перше поряд із нинішнім головою області Геннадієм Москалем у розстрільних списках. А почали ми з нею розмову зі, здавалося б, простих запитань, які, мабуть, більше хвилюють нас самих. Говорили спершу про її бачення перспектив нинішніх весняно-польових робіт, загалом життєдіяльності в українських районах Луганщини з огляду на цілком імовірну ескалацію війни на сході країни.
Ми вже писали про візит у наше місто громадського діяча, політика, екс-голови Луганської облдержадміністрації та співголови благодійного фонду “Майбутнє Луганщини” Ірини Веригіної. У своєму краї Ірина Костянтинівна залишається одним із найвпливовіших політиків і це не дивно, адже ця чарівна, тендітна жінка, до речі, педагог-історик за першою освітою, у найкритичніші для рідного краю часи взяла на себе відповідальність за його життєдіяльність та очолила протистояння сепаратистам і російським окупантам. Не дивно, що у так званій ЛНР її прізвище чи не перше поряд із нинішнім головою області Геннадієм Москалем у розстрільних списках. А почали ми з нею розмову зі, здавалося б, простих запитань, які, мабуть, більше хвилюють нас самих. Говорили спершу про її бачення перспектив нинішніх весняно-польових робіт, загалом життєдіяльності в українських районах Луганщини з огляду на цілком імовірну ескалацію війни на сході країни.
— Не скажу, що особисто я не бачу цих загроз, — зазначила пані Ірина, — та попри все у нас додалося оптимізму щодо налагодження нормального життя в усіх прифронтових районах. Для мене ж не є питанням спроби наших недругів показати, що населення тут переважно нібито спить і бачить, як до них прийдуть російські псевдовизволителі та їх поплічники. Тож незважаючи на всі суспільно-політичні проблеми, найперше у просуванні українства на цих теренах державою, яка за роки незалежності ці процеси пустила на самоплив, віддавши Донбас на розграбування олігархам, які допомогли хіба що у перетворенні його у проросійський анклав, для мене україноцентричність Луганщини і нині є безсумнівним фактом. Інша справа, чому той же Луганськ, який, скажімо, в серпні минулого року вже покинули сепаратисти з переляку перед українською армією, був зданий їм знову? Як і інші подібні факти, які засвідчують, що вище державне керівництво торік не володіло реальною ситуацією у нашому регіоні.
— Знаємо, що ви, Ірино Костянтинівно, торік у найскладніші часи відіграли головну роль на Луганщині у протистоянні сепаратизму. Вороги навіть тричі пробували вас захопити, у Луганську ви втратили майно, квартиру. Що найбільше з того, що сталося, вас хвилює?
— І нині переконана, що Луганськ можна було відстояти, якби нам надали реальну допомогу силові структури в приборканні бодай тітушок та провокаторів, яких завозили з Росії, до речі, за кошти наших єфремових, кілінкарових. Адже нагадаю, що торік під час Шевченківських днів на українське віче в центрі міста вийшло не менше двох тисяч свідомих луганчан, а їм на противагу було завезено понад п’ять тисяч провокаторів з холодною зброєю. Більшість міліції, інших силових структур бездіяли, а того дня туди приїхали аж ніяк не наші нечисельні маргінали, яких зазвичай звозили на подібні антиукраїнські акції місцеві комуністи та регіонали. Подібна ситуація була і 7 квітня, коли ці провокатори захоплювали приміщення управління СБУ. Звичайно, дуже шкодую, що саме такий сценарій подій нам нав’язали і ми змушені були покидати рідні місця.
Справа не в моїх матеріальних втратах, хвилює найбільше те, як вдалося кремлівським провокаторам посіяти ворожість між нашими народами, засмітити голови багатьох людей, які досі вірять російській пропаганді. Проте хочу зазначити, що і в ЛНР чимало місцевих нині вже прозріли, проте страх і негайна розправа за будь-який вияв симпатії до України залишаються. Фізичне знищення та катування таких інакодумців, приниження людей, коли, скажімо, з вчителями та медиками в Луганську цей режим розраховується замість зарплати принизливою баландою — це нині повсякденна практика буднів режиму ЛНР. Словом, багато тих, хто мав якісь ілюзії щодо незрозумілої російської допомоги, вже усвідомили, що стали лише іграшками у руках імперської політики Москви.
До речі, тут би я не квапилася записувати до сепаратистів усіх тих жителів області, які виїхали тимчасово на територію Росії, адже пішли вони на це від безвиході.
Власне, задля допомоги переселенцям з Донбасу ми й створили благодійний фонд “Майбутнє Луганщини”, який працює нині з усіма регіонами країни. Принагідно хочу подякувати хмельничанам, керівництву вашого міста в особі Костянтина Чернилевського, які першими підписали угоду про поріднення зі Старобільськом і наповнюють її реальними справами. Така ваша допомога Донбасу неоціненна. До речі, торік мені вдалося відправити на відпочинок з Луганщини у західну Україну, на Львівщину, понад п’ять тисяч дітей, які стали хорошим містком для порозуміння між нашими регіонами. Хоча багато батьків відверто боялися їх відпускати на такий відпочинок. Кажу це для того, щоб наголосити, як важливо нині кардинально змінити підходи до державної інформаційної політики в наших регіонах, аби гідно протистояти провокативному кремлівському агітпропу. Хвилює, що й у цьому питанні також не бачу реальних змін у державній політиці. Турбує й те, чому правоохоронні органи не притягли досі до карної відповідальності таких, як Єфремов, Гончаров, Кілінкаров та інших місцевих олігархів і можновладців, які несуть моральну і політичну відповідальність за все, що відбувається на Луганщині. Ці люди нині вільно пересуваються Києвом, сидять в елітних ресторанах та далі жиріють на нашій біді, що є, на мій погляд, недопустимим.
— До речі, яким ви бачите формат місцевих виборів на Донбасі, про проведення яких згідно з Конституцією оголосив Президент?
— Якщо Верховна Рада не врахує, що Донбас — і український, і окупований перебуває, по суті, у воєнному стані, що ці вибори навіть на наших територіях проводити небезпечно, то там може ще більше ускладнитися суспільно-політична ситуація. Без цілковитої заборони КПУ, без проведення справжньої люстрації та покарання сепаратистів цього, на моє переконання, там не можна робити.
— Даруйте за, можливо, надто пафосне запитання, але все ж звідки ви берете оптимізм у поглядах на ситуацію на Донбасі та Україні загалом?
— Мабуть, доведеться не менш пафосно відповідати, адже оптимізм таких, як я, людей на Донбасі тримається, певно, на тому, що ми, як ніхто інший, знаємо місцеве населення та реальні настрої. Кремль, Путін прорахувалися в основному, недооцінивши українську самосвідомість у наших регіонах. А ще оптимізм черпаю від захоплення молоддю і тими героями, які стали зі зброєю на захист рідної землі. І це неправда, що серед них мало місцевих, бо, вважайте, усі ті хлопці, які нині на блокпостах чи на передовій у балаклавах, і є вихідцями з Донбасу, які просто не хочуть наражати на небезпеку своїх рідних на окупованих територіях. Зрештою, вже з перших дній війни я особисто бачила безліч виявів самовідданості і патріотизму моїх земляків, які дорожать Україною не менше, ніж українські громадяни з інших регіонів. Дуже хотілося б, аби оптимізм і віра у власний народ були в тих наших політиків, які приймають найважливіші державні рішення.
Розмовляв Богдан Теленько