До цієї поїздки в поріднений Старобільськ хмельничани готувалися з особливою відповідальністю, звернувши найпильнішу увагу на її гуманітарну складову, до збору якої долучилася практично вся громада обласного центру.
До цієї поїздки в поріднений Старобільськ хмельничани готувалися з особливою відповідальністю, звернувши найпильнішу увагу на її гуманітарну складову, до збору якої долучилася практично вся громада обласного центру. Про те, як тривав протягом останніх тижнів збір нашого “гуманітарного конвою” на Луганщину, який ми заледве вмістили у 20-тонній автофурі, наша газета писала регулярно. Проте не можемо не нагадати деякі епізоди цієї широкомасштабної загальноміської акції.
Звичайно ж, найпершу подяку слід скласти колективам наших освітянських закладів і тим хмельничанам, які долучилися до збору гуманітарної допомоги, складуючи подарунки старобільцям безпосередньо в приміщеннях нашої газети, фонду “Надія”, волонтерського центру партії “Батьківщини”. Лише в редакції “Проскурова” було зібрано понад 50 переконливих картонних коробок з цими передачами від наших школярів, вміст яких вражав тією відповідальністю, з якою вони підходили до їх комплектації. Крім найрізноманітнішого одягу, взуття, школярі дарували ровесникам улюблені іграшки, книги, сувеніри, писали листи. Декілька таких вантажів з дитячими речами надійшли до нас за сприяння хмельничанина Валерія Куліковського з Італії від наших заробітчан, які окрему посилку підготували й для наших земляків — бійців 8-го полку спецпризначення, котрі нині перебувають у Старобільську. Спецпризначенці, зрозуміло, разом з переселенцями, яких у цьому місті, за офіційними даними, зібралося вже понад 13 тисяч, були також одним із пріоритетів нашої волонтерської акції. Не забули ми і про воїнів одного з артдивізіонів, який тримає оборону неподалік міста Щастя. До речі, крім продуктів, двох тонн мінеральної води, міський фонд “Надія” передав нашим десантникам військові рюкзаки на сто тисяч гривень, які надійшли до нас з порідненого литовського міста Шяуляя, додавши до цих подарунків не лише всілякі смаколики, консервацію, а й партію спортивних кросівок та футбольні м’ячі… 
Окрема подяка — волонтерам з ініціативної групи “Правого сектора” на чолі з Валентиною Пасічник з Красилівщини, які першими розширили географію нашої гуманітарної допомоги. Звичайно ж, особливим тут став вклад обласного благодійного фонду “Центр “Добриня” та його волонтерського підрозділу “Бджілка” разом із волонтерами армії SOS, яких долучила до цієї акції “Мистецька подільська сотня”. Її основне артистичне ядро керівництво міста запросило до складу офіційної делегації, що було цілком логічним з огляду на велику волонтерську роботу, яку здійснює благодійними концертами ця вже доволі харизматична група молодих митців не лише в нашому місті, а й по багатьох госпіталях та на військових полігонах країни. Це був їх перший, але, не сумніваймося, не останній виїзд безпосередньо в зону АТО, адже, як стало нам відомо під час поїздки, їх запросило до співпраці вже і Мінкультури.
Власне, про мистецьку місію цього волонтерського творчого формування у цій поїздці окремо розповість одна з її фундаторів, поетеса Оксана Радушинська у наступному номері. Вона, до речі, долучила до нашої спільної місії і старокостянтинівських школярів та редакції дитячих журналів “Малюк Котя” та “Крилаті”, підбірки яких доповнили дві книжкові бібліотеки, зібрані нашою міською “Просвітою” та колективом обласної бібліотеки для юнацтва…
А продовжуючи тему харчових смаколиків, яких у нашому вантажі вистачало для всіх, окрему подяку делегація складає групі волонтерів на чолі з Тетяною Баско, Тетяною Лукіною, Наталею Реуцькою та їх подругам. Вони не лише допомагали нам і словом, і ділом під час збору вантажу, але й забезпечили стратегічним запасом готових до вживання вареників майже у двох десятках харчових відер, які ми зберігали разом з іншими продуктами напередодні в ресторані “Софія”. Ці вареники першими оцінили бійці на блокпостах, які ми перетинали на Луганщині, а за ними — й наші спецпризначенці та артилеристи…
Власне, перебування нашої делегації в дорозі — це окрема тема для спогадів усіх волонтерів, які нині постійно рухаються цими непростими маршрутами на Схід з усіх куточків країни, незважаючи на їхню складність. Сказати, що в прифронтовій зоні, на блокпостах їх чекають з нетерпінням, мабуть, буде мало, адже слово “волонтер” тут сприймають позитивно навіть ті, хто не перестає дивитися з незрозумілою надією на північного сусіда. Бо і вони отримують з цих вантажів гуманітарну допомогу і поступово прозрівають в усвідомленні того, хто для них є справжнім братом, а хто — підступними данайцями.
Ініціатор цієї поїздки, виконуючий обов’язки міського голови Костянтин Чернилевський не просто був уже вдруге головою такої делегації, але й зумів особисто долучити до її підготовки немало підприємців та депутатів, відпрацював до дрібниць програму перебування у Старобільську, яка була доволі насиченою і в переговорах з керівництвом міста й району, де у нас уже з’явилися щирі друзі та партнери. Розслаблятися ми не могли, адже, приїхавши у Старобільськ на початку четвертої ночі, розмістившись у спартанських умовах у місцевому готелі “Айдар”, передавши під опіку спецпризначенців наші машини, вже о дев’ятій ранку у вівторок провели перші зустрічі з тамтешнім міським головою Олександром Гончаровим та головою райдержадміністрації Анатолієм Гаркавим. Останній запросив нас на виробничу нараду з районним активом, який зібрався заразом і для підписання угоди про партнерство між Старобільським та Ковельським районами. Приємно, що приклад Хмельницького став поштовхом не лише для волинян. Адже нині відомо, що такі угоди збираються підписати і ряд інших міст та районів Донбасу, що, до речі, є їх власною ініціативою, а не стимулюється, на жаль, якимись державними програмами.
Зазначу, що дуже приємне враження залишилося від районної наради, яка була приурочена проведенню весняно-польових робіт на Старобільщині, підготовці до Великодня та Дня Перемоги. Так, так, попри те, що у кількох десятках кілометрів звідси проходить фронт, аграрії району активно ведуть весняні роботи. До речі, саме місцеві фермери торік у травні взяли на себе основну відповідальність за протистояння сепаратистам: вони створили місцеву самооборону, матеріально допомагали добровольчим формуванням та армії, у будівництві блокпостів, фортифікаційних споруд. Особливу увагу в районі нині приділяють підготовці до Дня Перемоги, відзначення якого, за словами Анатолія Гаркавого, повинне пройти як ніколи на високому рівні, а він сам збирається відвідати кожного з 90 учасників бойових дій, які тут проживають. На Старобільщині керівництво району чітко розуміє, що не можна нині допустити узурпації свята Дня Перемоги Кремлем, місцевими комуністами та їх приспішниками, в чому, вочевидь, треба повчитися владі нашого краю.
Думається, що патріотичний настрій, який задала на спільному концерті з ковельцями наша мистецька сотня, допоміг у цьому переконанні й багатьом учасникам наради, яких було на нього також запрошено.
Члени нашої делегації — директори гімназій №№1 та 2 Павло Красицький та Віктор Байдич того дня зуміли зустрітися з колективами місцевих освітян. Зокрема, з директором тамтешньої гімназії Катериною Фоменко, з якою запланували конкретні спільні заходи. Того ж дня ми зустрілися і з колективом Луганського національного університету ім. Т.Шевченка, який переїхав сюди і розгорнувся поки на базі свого Старобільського коледжу, яким керує дуже авторитетний на Луганщині освітянин Микола Вихватенко. Він, до речі, провів для нашої делегації цікаву екскурсію і щиро запрошував хмельницьких випускників їхати до них вчитися. А мистецька сотня подарувала колективу університету чудовий концерт. Того ж дня ми зуміли дати лад нашому гуманітарному вантажу, частину якого залишили спецпризначенцям, а решту розвантажили на одній із міських баз. У ролі вантажників там були разом з нами, як нам пояснили, і робітники з числа переселенців, які могли пересвідчитись у щирості наших намірів. Щоправда, першу адресну гуманітарну передачу ми вручили ще раненько двом бійцям-десантникам, які, як ми зрозуміли, вирушали на бойове завдання і не могли дочекатися нас у своєму розташуванні. Тож перший день перебування у Старобільську був досить напруженим і плідним, завершили ми його передачею доставленого вантажу нашим артилеристам…
У середу вранці у повному складі наша делегація рушила на місцевий цвинтар, де, за традицією, яка, не сумніваймося, і далі свято буде дотримуватися хмельничанами, поклали вінок до спільного хреста біля поховань невідомих досі героїв з 80-ї аеромобільної бригади та батальйону “Айдар”. Буквально за декілька днів перед нашою поїздкою звідси було доставлено в Хмельницький останки двох наших земляків — героїв Вадима Шалатовського та Назара Якубовського. За нашими даними, тут покояться останки ще чотирьох земляків (прізвища не називаємо, бо рідні ще не втратили надію їх дочекатися) з різних районів Хмельниччини, над звіркою генетичних даних яких досі працюють медики. Поклонилися ми і могилам польських військових, загиблих у Старобільському комуністичному концтаборі перед війною…
Відвідини цих святих місць були найсумнішою подією нашого візиту і, здається, сама природа тужила з нами у ті хвилини, адже нас накрив мокрий дощ зі сніговою крупою. Хоча ніхто не звертав уваги на негоду, до якої долучилися і сльози наших дівчат з мистецької сотні, яким дуже непросто було невдовзі дарувати оптимістичний заряд на концерті в розташуванні спецпризначенців, де нас приймали як рідних, бо ми і справді приїхали до своєї рідні. Концерт став для них особливою подією, і можна лише висловити почуття захоплення молодими митцями, які буквально завели цих мужніх хлопців, яким, здавалося, на перший погляд, було не до співу.
А офіційні делегати за цей час встигли детально познайомити з потребами наших військових, аби врахувати їх у найближчій волонтерській передачі з рідного міста. Проте квапимося заразом і заспокоїти близьких та рідних цих мужніх чоловіків-воїнів: у них усе гаразд з побутом, харчуванням, спорядженням, а основне — відчувається незламний бойовий дух, хоча певної допомоги, найперше моральної, вони потребують. А ще їм, як і всім військовим у цій прифронтовій зоні, бракує відчуття більшої впевненості у тому, що найвище військове та державне керівництво України готове до рішучих дій у боротьбі з російським агресором. Адже серед наших спецпризначенців нині служить немало тих, хто пройшов на фронті накскладніші випробування. Чого тільки вартий їх недавній бойовий рейд з-під Дебальцевого, який вони здійснили без втрат, завдавши величезних збитків техніці та живій силі ворога! Як символічний спогад про такі бої біля в’їзду у їх розташування стоять два БТР, на одному з них, захопленому в росіян, хлопці написали промовисті слова, дещо перефразувавши Шевченка: “Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі, стали вам поперед горла, сепари є…чі!”
Зустріч з бійцями та командирами нашої славної “вісімки”, безумовно, була одним із найяскравіших епізодів поїздки, хоча того дня ми ще встигли відвідати актив благодійного фонду “Майбутнє Луганщини”. Мені ж вдалося зустрітися з колегами районної газети “Вісник Старобільщини”, а нам усім — поспілкуватися з багатьма старобільцями, принагідно вітаючи їх з Вербною неділею та Великодніми святами, до яких усі ми вже готуємося, бо, зрештою, і до цих свят також була приурочена ця наша не-остання поїздка на Луганщину.
У дорогу додому виїхали підвечір, хоч і добре розуміли всі перипетії й труднощі, до яких нам не звикати. Потішило, що на деяких блокпостах нас уже впізнавали бійці, відзначивши чудовий смак подільських вареників. Ми ж їхали вже, по суті, з дому додому, бо ця дорога на Старобільськ для хмельничан віднедавна стала однією з найзнаковіших, адже покидали вже рідних нам людей, щоб повертатися сюди, бодай подумки, знову й знову…
Богдан Теленько
На фото: хліб від Костянтина Чернилевського приймає Старобільський міський голова Олександр Гончаров; автографи від спецпризначенців на державному прапорі для “Мистецької сотні”; другий пункт розвантаження гуманітарної допомоги — міська комунальна база; спів солісток “Мистецької сотні” Марини Українець та Катерини Аргунової підіймав бійців на імпровізовану сцену