Сьогодні однією з найактуальніших проблем для пересічного українця є зростання тарифів на комунальні послуги.
Сьогодні однією з найактуальніших проблем для пересічного українця є зростання тарифів на комунальні послуги.
З одного боку, піднімати тарифи нібито потрібно, але який з цього ефект? Чи вирішить це проблеми в українському енергетичному секторі? Чи не повториться історія з підвищенням пенсійного віку для жінок “реформатором” Тігіпком? Тоді це аргументувалося необхідністю скорочення дефіциту Пенсійного фонду України. Як результат — дефіцит лише зріс, а проблеми залишились. На жаль, сьогодні Україну тероризують уже інші реформатори. Але давайте проаналізуємо усе по порядку.
Проблему енергетичного сектора України можна вирішити двома шляхами.
Перший — просте підвищення цін до так званого економічно обґрунтованого рівня. Цим шляхом і пішли “новітні реформатори” на чолі з Яценюком та Порошенком. Для них економічно обґрунтовані тарифи — це такі, куди закладені підвищення курсу долара у понад три рази, втричі більший, ніж середньоєвропейський, рівень втрат води, електроенергії й тепла в системі, один із найвищих у світі рівнів корупції і все це з середньої зарплати — трохи більшій, ніж 100 доларів США.
Звідси виникають інші питання: чому відповідати за бездумну курсову політику Національного банку, Кабінету міністрів та Президента повинні прості українці, а не чиновники, які призвели до цього? Чи передбачені підвищенням тарифів заходи щодо зменшення втрат води в системі з сьогоднішніх 40% до європейських 10%, втрат тепла з українських 45% до європейських 10%, а електроенергії з українських 15% до європейських 5%? Чи передбачені підвищенням тарифів заходи щодо стовідсоткового встановлення лічильників обліку тепла й води в усіх домогосподарствах України? Чи передбачено підвищенням тарифів диверсифікацію виробництва енергії?
Якщо ні, то тарифи слід буде підвищувати постійно й швидко ефект буде нульовим. Чому? Будь-яке підвищення дає ефект лише тоді, коли громадяни мають чим платити. Якщо ж ні, державі потрібно компенсовувати їх субсидією. Тобто бюджетні кошти, які раніше йшли на покриття дефіциту Нафтогазу, тепер підуть у вигляді субвенції в Мінсоцполітики для виплати субсидій. І будь-яке інше підвищення не матиме жодного сенсу без зростання доходів громадян.
Альтернатива підвищенню цін, звичайно, є. Це справжнє, а не на папері реформування. І вчитися є у кого, наприклад, у наших західних сусідів.
Кілька місяців тому в рамках одного з проектів щодо обміну досвідом мені довелося побувати у м. Мішкольц. Це середнє за величиною місто в Угорщині з населенням приблизно 160 тисяч осіб (майже вдвічі менше Хмельницького). Протягом останніх п’яти років за підтримки ЄС там вдалося реалізувати низку проектів, що дозволило реформувати житлово-комунальне господарство, підвищити ефективність енергетичного сектора і як результат — зменшити тарифи на 30%.
Серед них проекти з використання біогазу, модернізації очисних споруд, трамвайної мережі, перехід громадського транспорту на біогаз, промислова переробка сміття, спільне фінансування утеплення будинків тощо.
Також у Мішкольці здійснено безліч інфраструктурних проектів для розвитку туризму.
Запорука успіху цього міста в тому, що його керівники отримані кредити не проїдають, а вкладають у реформування. У них діє золоте правило: 60% усіх зароблених коштів потрібно витрачати на розвиток. Ось і весь секрет успіху.
Тому теперішнім керівникам держави потрібно замість викачування останніх коштів з пересічних громадян здійснити хоч одну справжню реформу. Тоді й тарифи не доведеться піднімати.
Володимир ГОНЧАРУК, депутат міської ради, фракція ВО “Свобода”