Про боротьбу з корупцією нині говорять дуже багато і на всіх рівнях — від найвищих владних та політичних і аж до побутового, а точніше кухонного, до якого наш пересічний громадянин звик ще з радянських часів. Щодо громадянського суспільства, яке в нас народжується після Майдану і мало би бути рушієм у боротьбі з цим злом, то маємо давати собі звіт, що на перевірку воно виявилося надто слабким, хоча й доволі динамічно формується. Відома причина сповільнення цих процесів — війна, на проблематиці якої зосереджена нині увага найбільш активної частини нашого суспільства.
Про боротьбу з корупцією нині говорять дуже багато і на всіх рівнях — від найвищих владних та політичних і аж до побутового, а точніше кухонного, до якого наш пересічний громадянин звик ще з радянських часів. Щодо громадянського суспільства, яке в нас народжується після Майдану і мало би бути рушієм у боротьбі з цим злом, то маємо давати собі звіт, що на перевірку воно виявилося надто слабким, хоча й доволі динамічно формується. Відома причина сповільнення цих процесів — війна, на проблематиці якої зосереджена нині увага найбільш активної частини нашого суспільства. Те, що за короткий час у нас розвинувся потужний волонтерський рух, що значною мірою саме завдяки йому з’явилася боєздатна армія, ядром якої стали добровольчі батальйони, що, зрештою, маса патріотів добровільно пішла у Збройні Сили, переконливо засвідчує, який величезний, ідейно вмотивований патріотичний потенціал свідомих громадян має нині наша держава, які обов’язково, якщо не сьогодні, то завтра активно втрутяться в усі суспільні процеси. Думаю, не варто зайвий раз наголошувати, що якраз ці люди вже не дозволять утвердитися в нашій країні старому суспільному укладу, який і далі тримається на всіляких корупційних схемах — від нібито банальних побутових до тих, що проникли у найвищі владні ешелони, де чомусь не надто квапляться ламати цю прогнилу наскрізь систему, розпочавши бодай з інвентаризації активів олігархічних кланів. Погодьтеся, хороший попереджувальний дзвінок ми нині почули від одного з найвпливовіших українських олігархів Ігоря Коломойського, який єдиний з цього середовища чітко визначився, на чиєму він боці, очоливши у найскрутніші часи Дніпропетровську ОДА, повноваження голови якої після відомих подій сам і склав. А де Ахметов, Пінчук, Веремеєв, Фірташ та інші наші скоробагатьки, який їх особистий вклад у війні з російським окупантом? Вони, як образно хтось сказав, грабуючи роками Україну, зокрема Донбас, думали, ніби для себе шашлики смажать, а насправді запалили нашу українську хату, яку чомусь не квапляться гасити.
Зрозуміло, що все й одразу у боротьбі з корупцією не вирішити, навіть якщо невдовзі будуть задіяні Антикорупційне бюро та Державне бюро розслідувань, прерогативою яких стане боротьба з корупцією, насамперед у найвищих ешелонах влади та в нашому політикумі, бо саме звідти, адже риба, як відомо, з голови гниє, повинні розпочатися реальні кроки до оздоровлення суспільства.
Та, здається, звідси має надійти сигнал, що наша країна більше не буде заповідником олігархів, що першим, мабуть, зрозумів Коломойський. Але у владі багато хто не розуміє чи не хоче усвідомити, що цього разу не вдасться заговорити та приспати Україну, яка платить нині великою кров’ю за те, щоб ми пройшли свій шлях до цивілізованого світу. Адже є своя закономірна логіка і в революційних процесах, які ми далі проходимо, як би комусь не хотілося віддати вже в історичні анали Революцію гідності, яка ще не завершилася. Нині її передова не лише на Донбасі, де її успіх перевіряється щоразу в боях з ворогом, але й тут, у тилу, де насамперед у боротьбі з корупцією вирішується, яким шляхом підуть революційні процеси в країні далі. На фронті ми зуміли спинити ворога ціною величезних втрат, проте війну з корупцію ми поки що, як на мене, явно програємо…