Днями у Києві відкрилася виставка з нагоди 170-річчя створення Кирило-Мефодіївського братства, члени якого, як відомо, вперше у новітній історії задекларували україноцентриські ідеї щодо майбутнього власної нації. І хоч далі декларацій ця група інтелектуалів не пішла і не бралася творити якесь політичне об’єднання, проте царська охранка розправилася з ними дуже жорстко, найбільшу “увагу” звернувши на Тараса Шевченка, якого було відправлено на солдатську каторгу на цілих десять років без права писати і малювати… Проте на цю історичну дату мене змусив звернути увагу той факт, що спонсором відкриття цієї виставки виступив благодійний фонд екс-президента Леоніда Кучми “Україна”, який на цій презентації щось навіть сказав про значення цієї історичної події…
Днями у Києві відкрилася виставка з нагоди 170-річчя створення Кирило-Мефодіївського братства, члени якого, як відомо, вперше у новітній історії задекларували україноцентриські ідеї щодо майбутнього власної нації. І хоч далі декларацій ця група інтелектуалів не пішла і не бралася творити якесь політичне об’єднання, проте царська охранка розправилася з ними дуже жорстко, найбільшу “увагу” звернувши на Тараса Шевченка, якого було відправлено на солдатську каторгу на цілих десять років без права писати і малювати… Проте на цю історичну дату мене змусив звернути увагу той факт, що спонсором відкриття цієї виставки виступив благодійний фонд екс-президента Леоніда Кучми “Україна”, який на цій презентації щось навіть сказав про значення цієї історичної події…
Здавалося б, добру справу зробив чоловік, та я, забувши на мить про роль Кучми у справі про вбивство Георгія Гонгадзе, висловлю сумнів, що сам він усвідомлює сутність історичних процесів, в яких, зокрема, виникло Кирило-Мефодіївське братство, як і взагалі складну проблематику минувшини власного народу, хоч йому приписують авторство книжки “Україна — не Росія”. І взагалі, коли кажемо про рівень історичних знань, гуманітарної освіти у середовищі владної та політичної еліти нашої держави, то маємо визнати, що з цим у нас завжди були великі проблеми на всіх рівнях. Проте зауважте, йдеться про той суспільний прошарок, який мав би послідовно утверджувати ідеї української державності в усіх сферах нашого життя. На практиці ж виходило, що чи не всіх цих владців доводилося штучно дотягувати до якогось середнього рівня історичної грамотності вже під час їхнього перебування при владі, вочевидь, через дуже низький їх загальноосвітній рівень, насамперед, гуманітарних знань. Багато з цих людей непогано розумілися на економіці, бізнесі, та направляли чомусь свої знання для вирішення власних чи корпоративних і аж ніяк не загальнодержавних інтересів, бо через власну світоглядну ущербність у них подеколи навіть натяку на подібну мотивацію у власній діяльності на державних постах не було, хоча саме від них залежало, як розвиватимуться наші культура, освіта, в якому стані перебуває духовність. Тож чи маємо дивуватися нині з того, що, скажімо, наше освітянське відомство хоче забрати з негуманітарних вишів вивчення філософських та історичних дисциплін, твердячи, що цей дефіцит знань їх випускникам повинна покривати школа, де, до речі, у гуманітарному блоці викладання предметів також потрібні кардинальні зміни.
Зрозуміло, що освічена людина вчиться протягом усього життя і без постійної самоосвіти не обійтися в жодній професії. Проте коли говоримо про засадничі гуманітарні знання, які формують наш світогляд, погодьтеся, школи замало. Якщо проаналізувати професійну складову наших керівних кадрів, то серед них гуманітаріїв обмаль, що також закономірно. Але ж вчорашні технарі, економісти, фінансисти, господарники, які загалом обіймають владні висоти, зобов’язані мати бодай елементарні знання з розвитку суспільно-історичних процесів, знати хоч трохи історію власного народу. Тоді, дивишся, наші вожді нації не наступатимуть постійно на ті ж історичні граблі, коли банально доходить справа до розподілу бюджетних коштів, вони десять разів подумають перед тим, як зменшити, скажімо, фінансування на освіту, культуру, інші гуманітарні програми. Переконаний: якби нас усіх, а тих, хто потрапляє у владу, в першу чергу, вчили так, як треба, то багатьох нинішніх бід Україна могла б уникнути…