Анатолій Білик, пенсіонер:
— Вважаю себе активним учасником Майдану в нашому місті, тож, здається, маю моральне право говорити і про його уроки. Та щодо антикорупційних дій нової влади в Україні загалом і на місцях зокрема жодних переконливих доказів того, що хтось реально бореться у нас з корупцією не можу назвати. Багато хто, мабуть, справедливо наголошує, що нам слід, починаючи з побутового рівня, самим вести цю боротьбу, і, певно має рацію. Але ж є у нас і відповідні служби, правоохоронні органи, зокрема прокуратура, суди, СБУ тощо, які повинні задати тон у цій боротьбі. Та якраз там не видно жодних порухів. Боюся, що війну з корупцією ми програємо, так і не розпочавши її насправді. А тоді запитую вже себе, що — новий Майдан?..
Анатолій Білик, пенсіонер:
— Вважаю себе активним учасником Майдану в нашому місті, тож, здається, маю моральне право говорити і про його уроки. Та щодо антикорупційних дій нової влади в Україні загалом і на місцях зокрема жодних переконливих доказів того, що хтось реально бореться у нас з корупцією не можу назвати. Багато хто, мабуть, справедливо наголошує, що нам слід, починаючи з побутового рівня, самим вести цю боротьбу, і, певно має рацію. Але ж є у нас і відповідні служби, правоохоронні органи, зокрема прокуратура, суди, СБУ тощо, які повинні задати тон у цій боротьбі. Та якраз там не видно жодних порухів. Боюся, що війну з корупцією ми програємо, так і не розпочавши її насправді. А тоді запитую вже себе, що — новий Майдан?
Наталя Очеретнюк, ветеран-педагог:
— Зізнаюся, що зі школи пішла, бо не могла далі терпіти усіляких поборів, які там існують. Нині ніхто і не збирається змінювати ці корупційні схеми в освітянській галузі, бо, видно, комусь це вигідно, хтось гріє на них руки і наповнює кишені. Та не менше турбує, що вимоги Майдану щодо боротьби з корупцією ніби обходять освіту. Знаєте, з висоти свого педагогічного досвіду скажу, що звідси треба розпочинати оздоровлення країни, адже про всі ці нехитрі корупційні схеми добре знають не лише педагоги, батьки, а, що найгірше, діти. Стосовно обласного центру, то його освітянські заклади, на жаль, не є винятком.
Василь Демчук, підприємець:
— Скажу щиро, в мене руки опускаються від того, що бачу і знаю про антикорупційну проблематику в країні, області й місті. Нам треба навчитися говорити правду про це зло, починаючи з себе. З друзями часто обговорюємо цю тему і згадуємо, як після Помаранчевої революції місяць-два перестали брати на кордоні хабарі, а потім знову взялися за старе, бо “зверху” пішли звичні накази. Щось подібне відбувається й нині. А тут ще додалися нічим не виправдані стрибки долара, незрозуміла політика Нацбанку й уряду, які чомусь усе звалюють на війну. Вже не дивує процвітання тіньового валютного ринку, сваволя деяких банків. Якщо в країні війна, а це насправді так, то чому керівництво держави не змусить усіх затягти паски, починаючи з багатьох одіозних фігур, насамперед у своєму середовищі?
Людмила Романенко-Яновська, домогосподарка:
— З корупцією, хабарництвом найчастіше стикаються ті, хто займається підприємництвом: чиновництво, дозвільні органи, податкова служба тощо. На жаль, це стало звичним і практично обов’язковим. Для більшості хмельничан таке явище, як хабарництво, має завуальовані форми. Наприклад, батьківські “добровільні” внески на розвиток школи. А згодом у її директора з’являється нова машина чи дача. У лікувальних закладах склалася навіть тарифікація: за позаплановий огляд, уколи, краще ліжко. Це теж стало звичним. Думаю, немає жодної людини, котра б не давала хабара у тій чи іншій формі в школі, університеті, навіть сантехніку з ЖЕКу.
Наше суспільство безнадійно хворе, вилікувати його від цих речей може тільки якесь потрясіння, проте за нього доведеться дорого заплатити.
Андрій, студент:
— Як і всі мої однокурсники платив за здачу заліків викладачам — інакше мав би проблеми з навчанням, хоча й вчив усе досконало. Думаю, так легше жити всім, адже за все у житті треба платити.