Одинадцята збірка поезій Володимира Ярчука “Цвіт благодаті” різниться від попередніх хіба що присвятою Тарасові Шевченку з нагоди 200-річчя Генія людства.
Одинадцята збірка поезій Володимира Ярчука “Цвіт благодаті” різниться від попередніх хіба що присвятою Тарасові Шевченку з нагоди 200-річчя Генія людства.
Це дюжина віршів (розділ перший), присвячених “Митцю-невільнику…” (назва розділу), які розкривають риси творчості Тараса Григоровича. Відкривається розділ авторським графічним зображенням Шевченка в баченні Володимира Ярчука (на малюнку). Адже Володимир Миколайович не тільки поет, а й художник та музикант.
Уже у першому вірші автор зізнається, що його ще юначу душу заполонив “Кобзар” “…простим та поетично-чистим словом, немов джерельце чистої води”. А сам Шевченко був йому взірцем “титанічної праці”, вчив школяра Володьку Ярчука зі Старосинявщини “…орати свій переліг — убогу ниву!.. Сіяти слово.” І запевняв Кобзар юнака: “…добрі жнива колись-то будуть”.
Згадуючи своє сільське дитинство, Ярчук описує, як Шевченків “Кобзар” “…збирав сусідів вечором в хатині, як на молебень…” . Ще й сьогодні 75-річному авторові вчувається, як “…з-під стріхи літ доноситься і нині невтомний спів вустами Кобзаря”. Як “всі в сльозах” слухали “Наймичку”, читали “…про ревну долю, немов калини, діви Катерини, яку не міг я слухати без болю”.
У зверненні до побратима по перу віршем “Поет” Володимир Ярчук визначає і власне творче кредо: “В доробках перлів розмаїття накрешиш з-під огненних криць”. І далі додає: “Віддай із скрині (творчої? — авт.) все, що гоже, бо це твій день, і час, і мить”. А сам, на жаль, не відчув свого “часу і миті”! Бо коли на Євромайдані пролилась кров Небесної сотні, коли сьогодні ллється кров на сплюндрованій “градами”, “смерчами”, “ураганами” і мінометами донецькій землі кращих синів України, поет Володимир Ярчук занурюється виключно в інтимно-пейзажну лірику, розцяцьковуючи її метафорами, ідеалізуючи батьківську вальковану хату, про що свідчать наступні чотири розділи книги. Невже не зрозумів, що це сьогодні не на часі?!
Невже полковника Окремого Подільського козацького полку “Молода Січ” імені Устима Кармалюка Володимира Ярчука нічому так і не навчила твердість духу, мужність і незламність волі його кумира Тараса Шевченка, який (за словами ж Ярчука) “сміло груддю йшов на царського штика” (з вірша “Все коло дум і почуттів свого народу”. Його перо мало б бути вогняною крицею і гнівно, по-шевченківськи закликати до боротьби із зажерливо-агресивною з імперськими амбіціями Росією. Як це роблять Дмитро Павличко, Володимир Базилевський, Вадим Крищенко та інші поети України.
Микола Кульбовський