Минулий рік пройшов під зорею Тараса Шевченка — відзначили 200-у річницю від дня народження генія. З цієї нагоди нещодавно відбувся візит у Хмельницький, а саме до НВК №10, досвідченої шевченкознавиці, завідувачки Національного музею ім. Т.Шевченка Надії Наумової, котра поділилася своїми поглядами про те, як нині шанують Великого Кобзаря.
Минулий рік пройшов під зорею Тараса Шевченка — відзначили 200-у річницю від дня народження генія. З цієї нагоди нещодавно відбувся візит у Хмельницький, а саме до НВК №10, досвідченої шевченкознавиці, завідувачки Національного музею ім. Т.Шевченка Надії Наумової, котра поділилася своїми поглядами про те, як нині шанують Великого Кобзаря.
Найбільше обурив дослідницю життя і творчості поета презентований минулоріч на телеканалі “1+1” художньо-документальний фільм “Таємниці генія Шевченка”. З її критичним відгуком про цю роботу читачі “Проскурова” вже знайомі. З аргументами Надії Наумової важко не погодитись, адже посилається на реальні факти, матеріали-дослідження Національного музею імені Т.Шевченка, у якому пропрацювала чимало років.
Найбільшою таємницею Шевченка, вважає Надія Наумова, є те, як сільський хлопчик любив рідну країну, хоч вона змушувала його постійно плакати і розчаровуватися. Як дитина, яку ніхто не вів життям за руку, вийшла в люди?
Пані Надія захопилася Шевченком ще у школі. “У радянські часи не наголошували на тому, що Тарас Шевченко — геній українського народу. Його творчість вивчалася на рівні з іншими літераторами. Але ще ученицею провінційної школи у селі Летичеві, де похований Устим Кармелюк, розуміла, що Тарас Григорович цінніший для України, ніж його вважали.
Пам’ятаю, як мій батько Григорій Голодний — педагог школи, де навчалася, поставив до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка шкільну п’єсу “Садок вишневий коло хати”, я грала у ній Тарасову сестру Ярину. Тоді мене вразило, як у дитинстві Шевченко шукав стовпи, на яких тримається світ. З тих пір і донині не перестає захоплювати його творчість. Сам поет став невід’ємною частиною мого життя”, — розповідає Надія Наумова.
Після закінчення столичного інституту іноземних мов (досконало володіє англійською, французькою, знає японську та інші мови), Надія Наумова влаштувалася гідом у Національний музей імені Т.Шевченка. У філії музею “Хата на Пріорці”, де перебував Тарас Григорович під час останнього візиту в Україну, працює нині пані Надія.
Тема одного з нещодавніх досліджень Наумової — “Шевченко у Франції”. Її представляла на міжнародній конференції “Шевченко у світі” у Київському національному університеті імені Т.Шевченка.
Не знав би світ Великого Тараса, вважає Надія Наумова, якби не українська діаспора, де “Кобзар” часто є сімейним оберегом родини. Поширилася творчість поета у Франції, запевняє шевченкознавиця, завдяки поемі “Кавказ” у 1845 році. Тоді член Кирило-Мефодіївського братства Микола Савич їздив до Парижа, де на той час слов’янську літературу викладав Адам Міцкевич. Аби заявити про українську літературу, Микола Савич заохочує Шевченка передати до Франції рукопис “Кавказу” (його досі не знайдено).
Шевченка як художника знає світ і завдяки Бальзаку. Коли той у 1847 році приїздив в Україну, аби посватати Евеліну Ганську, його з почестями зустрічали в столиці. Після від’їзду Бальзак писав листа київській владі, де дякував за подаровані види Києва. Серед тих малюнків, вважає дослідниця, були і роботи Шевченка, відібрані у нього разом з іншими речами перед засланням.
Про малюнки Шевченка знають у світі і з альбому його польського друга по засланню Броніслава Залевського “Життя киргизьких степів”, куди увійшли й роботи Тараса Григоровича.
Чимало досліджувала Надія Наумова і топоніміку (географічні назви) у поетичній творчості Тараса Шевченка. Каже, слово “Україна” згадує поет 981 раз.
Знайома шевченкознавиця з непрямими родичами генія, одна з них — Наталя Лисенко — її колега.
Каже, молодим дослідникам життя і творчості Тараса Шевченка є за що братися, адже у приватних колекціях, музеях світу, можливо, зберігаються його досі невідомі твори. Нещодавно Надію Наумову, її колег вразив випадок: жінка принесла до музею з приватної колекції вірш, написаний рукою Шевченка з автопортретом. Такі знахідки неоціненні для країни.
“Було б добре, якби Польська національна бібліотека, можливо, в обмін на їхню реліквію повернула в Україну три офортні дошки і два офорти Шевченка”, — сподівається Надія Наумова.
Щодо фільмів про Тараса Шевченка, то, на її думку, гідного досі немає. На суд шевченкознавиці, загалом музею Шевченка хмельничани представили документальне кіно про Шевченка на Поділлі, після трансляції документальну стрічку забрали до столичного музею.
Вірші Шевченка декламували кращі читці серед учнів міських шкіл.
Захід відбувся за ініціативи та підтримки міського товариства української мови і літератури “Просвіта” та міського управління освіти.
Ірина САЛІЙ