Сьогоднішній наш співрозмовник — депутат міської ради Людмила Бойчук. Тема зустрічі — історія судових процесів щодо колективного підприємства “Їдальня №33” та права власності на його приміщення, у яких Людмила Степанівна брала участь, відстоюючи інтереси територіальної громади міста.
Сьогоднішній наш співрозмовник — депутат міської ради Людмила Бойчук. Тема зустрічі — історія судових процесів щодо колективного підприємства “Їдальня №33” та права власності на його приміщення, у яких Людмила Степанівна брала участь, відстоюючи інтереси територіальної громади міста.
— Людмило Степанівно, якою була причина судової епопеї щодо приміщення популярної серед хмельничан їдальні, чому між Федерацією профспілок області та міською радою у цьому питанні “пробігла чорна кішка”?
— Це давня історія, корені якої сягають ще 1980-х років. Тоді за кошти держави, а точніше двох союзних міністерств, були зведені будівлі для потреб профспілок області, зокрема їдальні, яка отримала відому назву “Їдальня №33”. У процесі відомчих перетворень вона у листопаді 1991 року за наказом Міністерства торгівлі УРСР була передана у комунальну власність з підпорядкуванням місцевим органам влади, а на початку 1992-ого рішенням облвиконкому — у власність міста. Так сталося, що в березні 2000 року на прохання Федерації профспілок області приміщення їдальні рішенням виконавчого комітету міської ради було йому передано, хоча приймати таке рішення мала право лише сесія міськради. Відтоді їдальня, маючи статус колективного підприємства, була змушена оформити орендні відносини з Федерацією профспілок. Все було б нічого, якби згодом у Федерації не з’явилися певні плани щодо цього приміщення. Наслідком цих планів стало бажання позбутися колективного підприємства, котре модернізувало їдальню, зробило її ремонт і сподівалося на підтримку Федерації у подальшій реконструкції для кращого обслуговування своїх численних відвідувачів.
До слова, “Їдальня №33” залишалась у місті чи не єдиним громадським закладом такого типу, маючи ще й відділення. Відтак загроза подальшого існування змусила підприємство звернутися до прокуратури і судових інстанцій. Підґрунтям цих звернень став пошук та вивчення всіх необхідних документів директором їдальні Галиною Дячук. Саме вона виявила незаконність передачі приміщення їдальні та сумнівність деяких матеріалів від Федерації профспілок щодо прав на неї. Підтримку свого позову вона отримала в прокуратурі міста. Ось так розпочалася епопея засідань міського, міськ-районного, господарського, вищого господарського, апеляційного судів упродовж декількох останніх років.
— Якою була ваша особиста роль у цьому процесі?
— До мене як до депутата міської ради звернулися колеги за професією від КП “Їдальня №33”. Зрозуміло, що я не могла залишатись осторонь цього конфлікту, вважала обов’язком допомогти відстояти законні права трудового колективу їдальні та інтереси міської громади.
— Крім вас, інтереси міста захищали прокуратура та директор їдальні Галина Дячук як третя сторона. А що міська рада і виконавчий комітет?
— Від міської ради активну участь у судових засіданнях на всіх рівнях брала заступник завідуючого юридичним відділом Аліна Крамар, вона, вважаю, зіграла визначальну роль у цьому процесі. Виконком міської ради у ньому участі не брав, але це зрозуміло, адже саме його незаконне рішення і спричинило конфлікт. Своє плече підставила і міська організація ВО “Батьківщина”, її юрист допомагав готувати позовні документи. На боці інтересів міста фактично виступив Фонд держмайна, але лише спочатку.
— Чому, на вашу думку, цей процес настільки затягнувся, а суди різних рівнів приймали суперечливі рішення?
— Це якраз свідчить про упередженість окремих суддів, якщо не сказати більше. Як, наприклад, оцінити висновок міського суду про відмову в позові “у зв’язку зі спливом строку позовної давності”, хоча це не відповідає дійсності? Інше запитання: як суд міг орієнтуватися у своїх висновках, спираючись на сумнівні, навіть сфальсифіковані документи відповідачів від Федерації профспілок, маючи на руках законні матеріали Фонду держмайна, колективу їдальні, юридичної служби міської ради?
— Врешті-решт вас і Галину Дячук можна привітати з перемогою?
— Так, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 грудня цього року за справою №924/648/13 апеляційна скарга заступника прокурора міста Хмельницького задоволена, за нею визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету міської ради в частині оформлення права власності на триповерхову будівлю їдальні корисною площею 848 квадратних метрів. У постанові повідомляється, що “це рішення виконкому було прийняте з перевищенням наданих йому повноважень та з порушенням права власності міської ради на приміщення їдальні”.
— Отже, це остаточна крапка у цій судовій епопеї?
— Сподіваюся, що так, хоча це рішення може оскаржувати у касаційному порядку Федерація профспілок, але не думаю, що їхня спроба знову буде вдалою. А нам, депутатам міської ради, необхідно якнайшвидше виконати рішення Рівненського апеляційного господарського суду і повернути будівлю їдальні №33 у комунальну власність міста — заради інтересів його територіальної громади. Ініціювання цього вважатиму своїм особистим обов’язком. А виконавчий комітет має передати приміщення їдальні на баланс однієї з комунальних структур.
Підготував Володимир Разуваєв