У галереї “На Проскурівській” до 27 грудня триватиме виставка “Світ іншими очима”. Вона унікальна тим, що творцями малюнків є пацієнти Хмельницької обласної психіатричної лікарні №1. Для самих же авторів це більше, ніж малюнки. Це — довгий і клопіткий шлях до їхнього одужання.
У галереї “На Проскурівській” до 27 грудня триватиме виставка “Світ іншими очима”. Вона унікальна тим, що творцями малюнків є пацієнти Хмельницької обласної психіатричної лікарні №1. Для самих же авторів це більше, ніж малюнки. Це — довгий і клопіткий шлях до їхнього одужання.
“Ми живемо в час суспільних потрясінь, — розповідає лікар-психіатр Наталя Підкалюк. — Ця виставка є спробою виявити ту межу толерантності, наскільки ми можемо зрозуміти дійсність іншої людини. Найбільш сприятливий для цього спосіб — мова малюнка”.
На виставці представлені роботи двох авторів. За словами працівників лікарні, арт-терапія як засіб лікування застосовується у цьому медзакладі вже шість років. Як показує досвід, метод дієвий. “Таке лікування не є основним, лише допоміжним, — пояснює співорганізатор виставки, лікар-інтерн Оксана Таран. — Його функція полягає у допомозі хворому знайти і виразити себе. Таку творчість не можна сприймати буквально. Аби зрозуміти її, треба вдивлятися глибше”.
Малюють не тільки у стінах лікарні. Такі “ліки” пацієнти застосовують і вдома. “Беруся за олівець, коли є натхнення, — ділиться один із авторів Михайло Король (на фото). Чоловік має розлади психіки, проте вже шість років хвороба у стані ремісії (людина є абсолютно безпечною для суспільства). — Взагалі малюю з дитинства. Але був період, майже 15 років, коли не брався за пензлик. З них десь п’ять років вживав наркотики. Після того захворів, був тривалий час у депресії, а малюнки — це вихід із неї. Ті роки, коли не творив, я ніби тримав усе це в собі, а таке мистецтво як відродження”.
Для глядача це роботи з художньою цінністю, він їх сприймає кожну окремо. Для самого ж Михайла — це одна загальна картина: шлях його душі, підняття сходинками догори. На його роботах часто можна побачити обличчя у вигляді масок. За словами чоловіка, це якраз те, що він переживав свого часу, — роздвоєння особистості. В жодному малюнку немає нічого випадкового — все має свій символізм і значення.
Михайло повідав про одну з картин, на якій зображена цегляна стіна, проте однієї цеглини не вистачає. Через цей отвір ми бачимо блакитне світло. “Це — стіна байдужості, її я бачив дуже багато разів у житті, — розповідає автор. — А отвір — як своєрідний ковток кисню, необхідний для існування. Навіть, якщо оточенню немає діла до тебе, то тобі твоє життя важливе. Але цю стіну можна зруйнувати. Варто лише докласти зусилля…”
Окрім малювання, Михайло захоплюється читанням. Інколи пише вірші. Це певною мірою психоделічна поезія, бо чоловік багато років прожив саме у такому світі. “Я знаю: звідти є вихід, — впевнений Михайло. — Якщо прагнеш одужати, то це вже 50 відсотків успіху. Далі потрібна, звичайно, допомога лікарів. Мене особисто ще рятує молитва. Важлива й підтримка ближніх, бо самому дуже важко. Надихають діти, їх у мене троє. Вже й онучка є. Я б дуже хотів, щоб вона оцінила все, що збережеться після мене…”
Вікторія ТАРАН