Взагалі, як свідчить історія, поняття “тиші” на війні завжди було цілком відносним, але у нас на фронті з ініціативи офіційного Києва знову оголошено “дні тиші”, під час яких, до речі, противникові дозволено все, а наші військовики можуть тільки у відповідь завдавати йому удари.
Взагалі, як свідчить історія, поняття “тиші” на війні завжди було цілком відносним, але у нас на фронті з ініціативи офіційного Києва знову оголошено “дні тиші”, під час яких, до речі, противникові дозволено все, а наші військовики можуть тільки у відповідь завдавати йому удари. Ось так виглядають, скоріше, заклики до чергового перемир’я з сепаратистами, які відверто ігнорують сумновідомі мінські домовленості і, зрозуміло, далі нехтують мирними сигналами від нашого державного керівництва. Під час першого перемир’я ми втратили майже дві сотні підступно вбитих російськими військовими підрозділами та сепаратистами своїх патріотів. У що обійдеться вже це одностороннє з нашого боку перемир’я, можна лише здогадуватися. Адже не варто сумніватися, що Кремль і далі підступно діятиме на Донбасі, де тиша може настати лише тоді, коли ворог буде викинутий за межі українського кордону.
Переконаний, як і багато експертів, що нам рано заспокоюватися, стверджуючи, що ми вже настільки сильні, що ворог далі не рушить нашою землею, що російська воєнщина та її поплічники вже деморалізовані, а наша армія має належну бойову форму. На жаль, це далеко не так, бо досить лише проаналізувати, які замовлення йдуть постійно нашим волонтерам з передової, щоб зрозуміти, що ми видаємо бажане за дійсне, адже там нашим бійцям не вистачає найнеобхіднішого, що вже давно мав би забезпечувати армійський тил. Не знаю, як у кого, а в мене у ці дні перед очима склади наших еменесників, де десятками років зберігаються капітальні “буржуйки”, яких катастрофічно не вистачає на фронті і які доставляють туди волонтери, навіть дружина президента. Не продукти чи теплий одяг, білизну, яких завжди бракуватиме у фронтових умовах, а елементарні засоби для обігріву бліндажів, приготування їжі на блокпостах. Тож важко зрозуміти нашого головнокомандувача, який досі не спромігся відкрити усі ці склади для фронту, не може навести елементарний лад в армії, бодай із забезпеченням тим, що реально там є. І взагалі мене особисто дуже насторожує оптимістична риторика з наших “верхів” щодо оцінок боєздатності російської армії, яка, як прогнозують фахівці, не збирається зупинятися на займаних позиціях і реально готується разом із сепаратистами до нових наступальних операцій. Цього, за твердженням наших бійців та командирів з передової, не хоче бачити наше вище військове та політичне керівництво. Адже постачання озброєння, бойової техніки та боєприпасів на Донбас з Росії і далі триває, розпочався з боку регулярних російських військ процес взяття під суворий контроль розрізнених банд “ополченців”, що може свідчити лише про одне — ворог готується до наступу і йому наплювати на всі миролюбиві мантри з Києва, Європи та США. Якщо ми від часу мінських домовленостей втратили доволі значні території на Донбасі, то хто сказав, що ворог далі не рушить під час чергового, оголошеного з якогось дива нами в односторонньому порядку перемир’я? А ще більше турбує, що наша владно-політична еліта, здається, переконала себе, що на Донбасі сценарій подій розгортається на нашу користь: ось, мовляв, уже населення окупованих територій почало протестні акції і, дивишся, мало не самотужки пожене звідти сепаратистів. Як на мене, дуже буде наївним, якщо насправді так думає наше керівництво, забуваючи про елементарні уроки історії, яка не має прикладів того, щоб ворог добровільно віддавав загарбане. Тож на тишу на Донбасі нам годі сподіватися, а от переводити на рейки воєнного стану ці території вже давно треба, як і ті силові відомства, які мають до оборони країни прямий стосунок. Дивишся, ми б із вами не лише дізнавалися про корупційні скандали в тому ж Мін-оборони з преси, а вже почули про декілька вироків військових трибуналів, які судили б цих казнокрадів за законами воєнного часу…