Іван Юрков належить до представників старшого покоління майстрів унікального і рідкісного виду образотворчого мистецтва — художньої емалі. Не дивно, що митці, які присвятили себе цьому виду творчості, викликають щире зацікавлення своїх шанувальників, яке не може не поширитись і на особисте життя художника, зокрема в тому його відтинку, де факт біографічний стає фактом творчості.
Іван Юрков належить до представників старшого покоління майстрів унікального і рідкісного виду образотворчого мистецтва — художньої емалі. Не дивно, що митці, які присвятили себе цьому виду творчості, викликають щире зацікавлення своїх шанувальників, яке не може не поширитись і на особисте життя художника, зокрема в тому його відтинку, де факт біографічний стає фактом творчості.
Народився Іван Михайлович на буковинській Хотинщині в с. Блищадь. Його дитячо-юнацькі роки припадають на важкий післявоєнний час. Ще у молодших класах сільської школи, де якось на уроці вчитель похвалив Івана за добре виконану роботу з малювання, з’явилася мрія стати художником. Цю мрію він проніс через роки шкільного навчання, служби в армії, важкої шахтарської праці, бо, працюючи, навчався в Московському заочному університеті мистецтв ім. Н.Крупської і лише у 1968 році став студентом Вижницького училища прикладного мистецтва за спеціальністю “Конструювання та художня обробка металу”.
Разом із дипломом у 1972 році Юрков отримує направлення на Хмельницький трансформаторний завод, де певний час займався художнім конструюванням виробів. Але робота на заводі не приносила справжнього творчого задоволення, лише відбирала час. Самостійний творчий шлях Іван Юрков розпочав з переходом у Хмельницький художньо-виробничий комбінат.
Оформлення інтер’єрів та фасадів громадських будівель, масштабність та об’ємність виконаних робіт у металі, професіоналізм і творче мислення перетворили Юркова з оформлювача-прикладника на авторитетного, самодостатнього художника-монументаліста.
Наполеглива праця над створенням суто мистецьких, виставкових творів у техніці художнього литва, гальвано- та металопластики розпочалось у 1982 році.
Оригінальні творчі ідеї, втілені в металі, експресивно та водночас тонко і легко привернули увагу шанувальників. Самобутність творчості митця стала надійною візитною карткою на численних художніх виставках різного рівня і масштабів, а 1989 року привела Івана Юркова у члени Спілки художників.
Радісна подія — проголошення Україною незалежності, яку захоплено зустріли й українські митці, несподівано боляче вдарила кризою по мистецьких організаціях і спілках. Митці залишились без замовлень, тож виживати треба було самотужки, покладаючись лише на себе. В цей важкий кризовий період Іван Михайлович не розгубився. Досконало оволодівши в стінах Вижницького училища ювелірним мистецтвом, цілком поринув у цей вид творчості, яке приносило не тільки задоволення, а й давало можливість “триматись на плаву”. В ці роки Іван Юрков створив серію чудових ювелірних виробів зі срібла з коштовним камінням. Тоді ж узявся до мистецтва художньої емалі. Не володіючи знаннями, лише великим бажанням і наполегливістю, самотужки, на інтуїції, експериментуючи, з допомогою літератури отримує перший втішний результат.
В Україні немає і не було освітнього закладу, навіть відділення, де б у повному обсязі навчали мистецтву емалі. Лише деякі інформативні відомості щодо емалі як про оздоблювальний прийом металопластики подавався на курсах лекцій у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва та у львівських мистецьких навчальних закладах у рамках спеціалізації “Ювелірна справа”. Тож, починаючи з 1993 року, художник Юрков став усе більше часу приділяти мистецтву емалі і вже перші його персональні виставки в Хмельницькому і Тернополі у 1994 році засвідчили, що в Україні з’явився новий, цікавий художник-емальєр. З тих пір вогняне диво емалі не тільки полонило душу митця, а й принесло заслужене визнання.
Творчість Івана Юркова ідейно різнобічна, тому не зациклена лише на космічно-філософському чи духовно-християнському напрямках. Даремна справа намагатись відкрити завісу таїни виникнення образів і тем. Але як справжній художник, національна свідомість якого формувалась на ґрунті патріотичного світогляду, не міг не звернутись до теми традицій свого народу та рідного Буковинського краю.
Особливе місце серед сюжетно-орнаментальних творів посідає композиція “Мамині стежки”. Ця робота присвячена матері художника, яка за своє нелегке вдовине життя багато часу приділяла рукоділлю (ткацтву), щоб одягнути дітей, прикрасити хату килимовими доріжками, настінними килимами.
Багато в чому образотворчість Юркова насичена українською дохристиянською тисячолітньою культурою. Йому близька одвічна слов’янська етнічна обрядовість, вірування. Як приклад — твори, насичені древніми символічними образами, де язичництво й християнство співіснують, відтворюючи втрачену цілісність життя наших пращурів.
Жіноча краса — тема, з якою Іван Юрков не розлучається протягом усього творчого шляху. Художнику дорогі жіноча одухотворена чуттєвість, любов до життя і жертовність.
Як справжній митець і людина з глибоким національним корінням Іван Юрков створив власну Шевченкіану. Готуючись до задуманого тематичного циклу, художник збирав у друзів, знайомих, купував на книжкових ринках твори Кобзаря, плануючи оформити їх емальєрними композиціями. Ця ідея для Юркова не нова. В минулому він уже робив вдалі спроби оформлення емалями творів Шевченка кишенькового формату. Один із примірників навіть подарував екс-президенту Віктору Ющенку.
За короткий час було зібрано більше десятка книг (це “Кобзарі”, надруковані у ХХ столітті), найстаршій з них 75 років. Спочатку була проведена реставрація кожної книги, оздоблення палітурки натуральною шкірою, розробка ескізів. Цьому творчому задуму Юрков присвятив майже рік.
Передня палітурка кожної книги оформлена овальними копіями портретів Шевченка (техніка — фініфть) на тлі орнаменту або авторських ілюстрацій до творів поета (виконаних у техніці перегородчатої або живописної емалі). Задня палітурка — овальні копії акварелей Шевченка в різних техніках з авторським орнаментальним обрамленням. Корінець книг — факсимільний підпис Шевченка, по низу і верху також оздоблений орнаментом. Ці роботи вже побували на виставках в Хмельницькому та Києві.
Особистість художника-емальєра Івана Юркова, лауреата міської премії ім. Б.Хмельницького в галузі образотворчого мистецтва проявляється не лише в його творах, а й у способі життя. Він — позитивна, привітна, вихована людина, у котрій поєднані кілька талантів — дизайнера, скульптора, графіка. Та не всі знають, що за цим стоїть висока працездатність, яка разом із талантом дозволяє інтуїтивно бачити свій твір у всій повноті і завершеності. Робоча майстерня художника швидше нагадує лабораторію алхіміка з розмаїтими банками, склянками, мідними пластинами і дротом та різними інструментами. Одну за одною дістає художник свої емалі з картонними коробок і може годинами ділитись із цікавим співрозмовником думками, образами, творчими задумками… Це святая святих Майстра, де він, зрозуміло, лише сам на сам з власними творіннями і вічністю…
Микола Шафінський
Фото автора