На тлі бурхливих подій, які переживає наша країна та всі ми в нинішньому році, подібний приклад з життя конкретно взятої сім’ї, а якщо точніше, двох стареньких людей з нашого міста, комусь видасться недоречним. Бо що їх щоденні проблеми, їх погляди на нашу дійсність на фоні, скажімо, гучних політичних скандалів, смажених фактів із-за лаштунків нової чи старої влади, подробиць коаліціади вже у новому парламенті чи драматичних повідомлень з кривавого Донбасу?
На тлі бурхливих подій, які переживає наша країна та всі ми в нинішньому році, подібний приклад з життя конкретно взятої сім’ї, а якщо точніше, двох стареньких людей з нашого міста, комусь видасться недоречним. Бо що їх щоденні проблеми, їх погляди на нашу дійсність на фоні, скажімо, гучних політичних скандалів, смажених фактів із-за лаштунків нової чи старої влади, подробиць коаліціади вже у новому парламенті чи драматичних повідомлень з кривавого Донбасу? Вони ж бо, на думку декого з дуже категоричних політиків, нібито вже не здатні вже адекватно оцінювати суспільно-політичну ситуацію і в них — є й такі твердження у таких псевдопатріотичних середовищах — взагалі слід забрати право голосу на виборах, бо, мовляв, вони мислять совковськими категоріями і є чи не гальмом у нашому поступі до демократії, європейського вибору чи ще кудись.
Та якраз недавнє моє знайомство з вісімдесятидворічною Леонідою Іванівною (прізвище вона просила не називати), яка завітала до редакції, зайвий раз підтвердило, що рано списувати таких громадян з рахунку. Попри власну інвалідність та вікову немічність, вона, як і її чоловік Альберт Сергійович, якому вже вісімдесят п’ять, залишилися цілком активними громадянами, а основне — великими патріотами своєї держави. Знаєте, до нас у редакцію часто звертаються літні люди і, що гріха таїти, їх прохання загалом зводяться до подяк тим чи іншим чиновникам, лікарям, соцпрацівникам, які виконують свої обов’язки загалом чесно і відповідально, не більше і не менше. Ряд побутових проблем невеличкої сім’ї турбують і Леоніду Іванівну, адже мала вона обґрунтовані нарікання на поштарів, які, приносячи їм пенсії, пробують всунути якийсь непотріб, щось у них не склалося з офіційною перепискою з Пенсійним фондом, проте не це було головним приводом відвідин редакції. А що? — запитаєте. Обурювалася ця старенька жінка тим, як було організовано нинішнє голосування на дострокових парламентських виборах, коли чомусь до неї з чоловіком не прийшли, як зазвичай, зі скринькою для голосування, бо, бачите, якось дивно вони випали зі списків виборців, котрі голосують на дому. Та вона, незважаючи на це, з допомогою рідних таки прийшла та проголосувала, а потім ще за власні кошти на таксі доставила свого чоловіка-інваліда на дільницю. Причину відсутності у виборчих списках для голосування вдома цілком справедливо побачила у тому факті, що напередодні виборів до неї телефонували з ветеранської організації її ЖЕКу і настійно рекомендували голосувати за того кандидата-депутата, який, мовляв, постійно допомагав їх ветеранському осередку, на що вона категорично цим порадникам заперечила. Тож у день виборів довелося їм з чоловіком самотужки добиратися до дільниці, хоча вона аж ніяк не шкодує, що потратилася на таксі та інші митарства у той день, не давши комусь поглумитися над їх з чоловіком виборчим правом. Не буду уточнювати за кого і яку політичну силу вони голосували, скажу лишень, що це був справді державницький та патріотичний вибір…
Не знаю, як хто, та, як на мене, ця старенька жінка з чоловіком тоді здійснили громадянський вчинок, який вартує дуже багато, чого, до речі, не зробили ті виборці, а їх число зашкалило до 50%, які свідомо проігнорували вибори. От і виникає запитання з приводу того, у кого нині слід забирати виборче право, хто насправді є патріотом своєї держави, як, зрештою, багато інших питань, які слід адресувати нашій новій владі, котра просто зобов’язана не зрадити очікувань ось таких “маленьких” українців…