30 листопада виповнюється 165 років від дня народження Вільгельма Котарбінського — поляка за походженням, талановитого художника кінця ХІХ-початку ХХ століття, життя і творчість якого тісно пов’язані з Україною.
30 листопада виповнюється 165 років від дня народження Вільгельма Котарбінського — поляка за походженням, талановитого художника кінця ХІХ-початку ХХ століття, життя і творчість якого тісно пов’язані з Україною.
За спогадами сучасників, художник малював кожну вільну хвилину на всьому, що потрапляло йому під руки, і все, що тільки-но уявляв: жіночі та чоловічі постаті, квіти, листя, пейзажі, архітектурні споруди, сюжети на релігійну та античну тематики…
Народився Вільгельм у шляхетній польській родині в містечку Неборув Варшавської губернії. Початкову освіту здобув у рисувальному класі Варшавського товариства образо-творчих мистецтв. Про ці роки життя митця розповідає Микола Прахов у книзі “Сторінки минулого. Нариси-спогади про художників”, де переповідає події від імені Котарбінського: “Мені було 19 років, коли закохався у свою кузину і захотів бути художником. І те, й інше батько не схвалював: одруження на кузині не дозволяла римсько-католицька церква, а бути художником, писати вивіски, фарбувати підлогу й паркани, на думку мого батька, було “не шляхетською справою”.
Проте Вільгельм пішов проти волі батька. Варшавське товариство образотворчих мистецтв, рисувальні класи якого Котарбінський відвіду-вав одночасно з навчанням у гімназії, виділило юнакові невелику суму грошей для поїздки до Рима, частину коштів дав його дядько. Вільгельм стає учнем Академії рисунка святого Луки в Римі. За успіхи в навчанні згодом Котарбінський отримує срібну медаль (золотих не було) та звання “Кращий рисувальник міста Рима”. 
Тут він швидко опанував італійську мову, бо до того розмовляв тільки польською та російською, познайомився з італійськими художниками й розпочав творчу діяльність. Писав з натури, створював ескізи на теми античності. Саме в Італії найбільше проявилася життєва непристосованість майстра і, коли б не допомога братів Олександра і Павла Свєдомських, то він, певно, помер би. Вони його виходили та повернули до життя після тифу. Так розпочалася нерозривна дружба трьох художників. Брати Свєдомські допомогли облаштувати майстерню Котарбінському, а з часом вона перетворилася на елегантний салон. Відвідувачі захоплено роздивлялись колоритні ескізи майстра й сперечалися за право їх купівлі. Відтоді колесо фортуни повернулося до молодого художника своїм райдужним боком. Олександру та Павлу Свєдомським художник завдячує ще й тим, що потрапив до Києва і відтоді це місто стало його улюбленим.
Разом зі Свєдомськими Котарбінський розпочинає працювати над розписами Володимирського собору. Художники виконали 18 картин і намалювали 84 окремі фігури. У південному кораблі — “Таємна вечеря” та “Вхід до Єрусалима”, у північному — “Розп’яття Христа” та “Суд Пілата”. Пензлю Котарбінського належить і “Преображення Господнє”.
Розписи у Володимирському соборі у співпраці з іншими майстрами пензля поставили ім’я Котарбінського у ряд найвідоміших художників того часу. Його нагородили орденом Станіслава ІІ ступеня, 1905 року він став академіком Імператорської академії мистецтв.
На довгі роки Котарбінський оселяється в готелі “Прага”. 1890 року стає членом “Південноросійського союзу художників”, бере участь у культурному житті Києва. 1883-го стає одним із засновників Товариства київських художників, постійним учасником його виставок, вернісажів тощо. 1897 року входить до складу Київського товариства старожитностей і мистецтв.
У Києві зародилася дружба художника з родиною Прахових, з якою ділив радощі творчих успіхів та незгоди часів громадянської війни, на руках яких помер 1921 року в 72-річному віці.
Різнобічний талант митця знайшов своє втілення не лише в розписах Володимирського собору. Свій талант Котарбінський проявив також в історичному, пейзажному, портретному, релігійному жанрах, декоративних панно, виконаних на замовлення. Відомі українські меценати Терещенки та Ханенки не лише купували в майстерні та на вернісажах його твори, а й замовили митцю художнє оформлення своїх палаців.
Для оздоблення інтер’єрів будинку Богдана та Варвари Ханенків, який було зведено на вулиці Олексіївській (нині Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), художник написав 13 панно.
Для будинку цукрозаводчика Терещенка на Бібіковському бульварі (нині Національний музей Тараса Шевченка) художник створив для архітектурних дзеркал декоративні панно та для плафона — чотири великогабаритні зйомні картини. Із великою фаховою майстерністю на стелі ошатного вестибулю палацу Котарбінський пише картини на сюжети давньоруських билин.
Лише 1987 року під час проведення реставрації та капітального ремонту приміщення музею, зокрема вестибулю, ці живописні полотна були демонтовані та передані до корпорації “Укрреставрація” для проведення наукової реставрації.
Збережені високохудожні твори київського поляка Вільгельма Котарбінського й нині милують око численних шанувальників мистецтва.
Людмила Куфльовська-Остафіїва