“Між Проскуровом і вузловою залізничною станцією Гречани зв’язок був лише шосейною дорогою. Берегом Південного Бугу пройти було неможливо — заважало широке болото. Відтак у 1950-ті роки за ініціативою міськкому комсомолу, яку підтримали міський комітет партії і виконком міської ради, було вирішено осушити болото шляхом толоки: зробити систему каналів, невеличких рівчаків і воду спустити у річку та її притоки. Всі роботи проводилися у вихідні, участь у них узяла молодь міста. Вже через два місяці місцевість не можна було впізнати…
“Між Проскуровом і вузловою залізничною станцією Гречани зв’язок був лише шосейною дорогою. Берегом Південного Бугу пройти було неможливо — заважало широке болото. Відтак у 1950-ті роки за ініціативою міськкому комсомолу, яку підтримали міський комітет партії і виконком міської ради, було вирішено осушити болото шляхом толоки: зробити систему каналів, невеличких рівчаків і воду спустити у річку та її притоки. Всі роботи проводилися у вихідні, участь у них узяла молодь міста. Вже через два місяці місцевість не можна було впізнати. Паралельно виникла ідея збудувати тут міський парк відпочинку, який згодом отримав назву Комсомольський. Дуже швидко були висаджені дерева і кущі, з’явилися доріжки, алеї, проскурівчани — діти і дорослі отримали можливість приходити сюди відпочивати, гратися, милуватися природою”. Так згадує ті часи один із ініціаторів побудови парку, тодішній перший секретар міськкому ЛКСМУ, заслужений учитель України, почесний громадянин Хмельницької області Віталій Шайнога. Про ту подію навіть написала видатна радянська письменниця Анна Караваєва.
У наступні роки у місті активно розширялися й облаштовувалися зелені зони — легені Хмельницького. Масштабна забудова його території промисловими підприємствами, житловими масивами цьому не заважала, навпаки, створювала органічний міський ландшафт. У подальшому особлива увага приділялася всій площі заплави Південного Бугу, яка планувалася як суцільна зона культурного, природного відпочинку. Так, у 1980-х роках там велися роботи з поглиблення і розширення русла річки, нарощування її берегів. Тут мав з’явитися великий культурно-спортивний комплекс, який у місті називали “Співоче поле”. Задумом було збудувати міський Палац спорту, де можна було б проводити змагання з хокею, інших видів спорту та масові культурно-мистецькі заходи. Поряд мав з’явитися 50-метровий критий басейн. Ще масштабнішим задумом було будівництво великого парку на зразок Уманського: з аквапарком, фонтанами, численними ігровими та дитячими майданчиками. Хмельницький з реалізацією цих проектів став би містом-красенем, гордістю Поділля та всієї країни.
Але цим планам не судилося збутися. Замість цього міська влада почала надавати земельні ділянки цієї території під забудову торговельним комплексам. Так з’явилися “Оазис”, “Таврія”, “Епіцентр”, автосалони. Навіть почали зводитися житлові комплекси. Як наслідок: вирубка старих дерев, прокладання доріг — руйнування всіх планів зі збереження унікальної зеленої зони заплави Південного Бугу та її розвитку. Це при тому, що останніми роками територія міста розширилася сотнями гектарів додаткових земельних площ, придатних для будь-яких забудов і подальшого розвантаження центральної частини! Невже нинішні керівники міста, його депутатський корпус у гонитві за тимчасовими, швидкоплинними прибутками до міського бюджету не розуміють і не відчувають, що з руйнуванням щедрот, дарованих нам природою зелених зон, місто безповоротно втрачає свій історичний вигляд, а люди — можливість вільно дихати цілющим, природним повітрям? Що ми залишимо наступним поколінням, які цінності, крім базарів, торговельного й автотранспортного засилля та безладу “щільної забудови”?..
Віктор Барбалюк, заступник голови міськвиконкому у 1982-1996 рр.