Коли в 1946-1947 роках на Київщині, де я народився і виріс, мені в п’ятирічному віці доводилось їсти гнилу картоплю, хліб із полови та кори, я, звісно, не розумів, що це вже третій у моїй рідній країні голодомор, спричинений не неврожаєм, як це стверджувала офіційно радянська пропаганда, а спланованою акцією сталінського політбюро. І головна її мета — забрати у селян залишки зерна, продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Підтвердженням може слугувати те, що у 1946 році з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1946-1947-х — 600 тисяч тонн до Чехословаччини, а Польща за ті два роки отримала від радянського уряду 900 тисяч тонн (!) хліба. А в цей час в Молдавії, Бессарабії та південних областях України шаленів голод…
Коли в 1946-1947 роках на Київщині, де я народився і виріс, мені в п’ятирічному віці доводилось їсти гнилу картоплю, хліб із полови та кори, я, звісно, не розумів, що це вже третій у моїй рідній країні голодомор, спричинений не неврожаєм, як це стверджувала офіційно радянська пропаганда, а спланованою акцією сталінського політбюро. І головна її мета — забрати у селян залишки зерна, продати чи подарувати його братнім режимам у соціалістичному таборі. Підтвердженням може слугувати те, що у 1946 році з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, у 1946-1947-х — 600 тисяч тонн до Чехословаччини, а Польща за ті два роки отримала від радянського уряду 900 тисяч тонн (!) хліба. А в цей час в Молдавії, Бессарабії та південних областях України шаленів голод…
Про Голодомор у 1932-1933 роках моєму поколінню, дітям війни, відомо було дуже мало. І мої батьки, і дружини, котра народилася в селі Городківка Крижопільського району на Вінниччині, протягом багатьох років боялись розказувати про ті жахливі часи.
Гостюючи на Вінниччині, неодноразово зустрічався з очевидцями й тими, хто доклав немало зусиль, щоб ми дізналися правду про ті злочини. У 2002 році я познайомився з на той час головою Крижопільської райдержадміністрації Миколою Подоляном. Від нього вперше почув страшну цифру, від якої волосся на голові стало дибки: за два роки Голодомору на Вінниччині померло 635464 осіб…
За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю до 25 тисяч осіб. Зокрема, у Вінницькій області, яка на той час налічувала 71 район, на думку історика І.Шульги, кількість населення протягом 1931-1934 років скоротилася на 1669564 осіб. З них 65 відсотків — праце-здатні чоловіки. А за даними Вінницького обкому партії, під грифом “таємно”, лише за літо 1933 року було зареєстровано 71 випадок людоїдства і дев’ять випадків трупоїдства. Найпершими жертвами канібалізму ставали діти. Їх людоїди заманювали до себе їжею і вбивали.
А в цей же час до тодішньої столиці України Харкова надсилались суворі директиви про необхідність покращити хід державної хлібозаготівлі. По селах вночі, як справжні бандити, шастали загони червоних, які за доносами переважно наших співвітчизників або за вказівкою голів сільських рад вигрібали з осель не лише збіжжя, а й картоплю, іншу городину, прирікаючи людей на голодну смерть. До речі, як відомо, хто робив донос, тому давали 15 відсотків конфіскованої продукції. Таким чином сталінський режим спонукав своїх вірних помічників до зрадництва односельців. Як каже народна мудрість: ситий голодному — не товариш.
У виснажених людей була велика надія на весну та літо 1933 року. Але й вони не принесли полегшення. Знесилені, опухлі, люди накинулись буквально на все, що могли жувати: траву, нестиглі фрукти й городину, що викликало страшні хвороби та біль у шлунку. Смертність від цього тільки збільшувалась. Бувало, селяни йшли на колгоспне поле, щоб зрізати кілька колосків незрілої пшениці. А їх відловлювали, нещадно били, іноді й убивали, а живих судили як злочинців.
Але були й бунтарі, які не витримували наруги, брали в руки вила і йшли на вірну смерть. Зокрема гурт зі ста чоловіків сіл Кунича, Ілляшівка Крижопільського району 6 травня 1932 року з лопатами та сапами напали на сторожів місцевого радгоспу і розібрали буряки. А 15 травня до 200 жінок сіл Волоcько-Крикливці, Русько-Крикливці і містечка Ільївка біля сільської ради вимагали негайно видати зерно для випікання хліба, зробити обшук у членів хлібозаготівельної комісії і забрати сховане у них зерно… Загалом же лише на Вінниччині протягом 1932-1933 років сталося до 200 стихійних бунтів селян, які вимагали хліба, розрахунків за трудодні, повернення реманенту…
Найжахливішим у трагедії Голодомору було те, що його можна було уникнути. Про це казав і сам Сталін, що загальний врожай зерна 1932 року був лише на 12 відсотків меншим середнього показника 1926-1927 років, його було достатньо, щоб не допустити голоду. Але за його вказівкою держава систематично конфісковувала практично все зерно для власного вжитку, на потреби армії та на експорт.
Джугашвілі-Сталін ненавидів непокірний, свободолюбивий, працьовитий український народ. Тому без жалю і планомірно знищував його.
На жаль, досі не відома загальна кількість жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Цифри дуже різняться. Історики лише наближаються до реальної статистики смертності. Так, В.Цаплін стверджує, що лише в 1933 році померло 2,9 мільйона осіб. За даними науково-демографічної експертизи, загальна кількість людських втрат становить 3 мільйони 942 тисячі осіб.
Але як би там не було, трагедія 1932-1933-х назавжди залишиться в пам’яті народній, бо її масштаби неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які й досі болять. А для Сталіна це був злочинний експеримент з придушення селянського бунтарського руху. Він був глибоко впевнений, що саме голод найкраще руйнує свідомість людини, робить її слухняною і покірною, відбиває у неї бажання брати участь у громадському і політичному житті, руйнує основи громади.
У 2006 році Верховна Рада, а за нею й 24 країни світу визнали Голодомор актом геноциду українського народу. А згідно з Указом Президента України щороку у четверту суботу листопада в нашій державі вшановують пам’ять жертв голодоморів і політичних репресій.
Так і має бути, про ті жахливі роки, людське горе ми повинні пам’ятати завжди, щоб не повторилася подібна трагедія.
Віктор СТАРИК
Фото з сайту tsn.ua