Завтра, 21 листопада, ми відзначимо вперше День Гідності і Свободи — нове державне свято, яке указом Петра Порошенка повернуло в наш календар заразом і викрадений минулою злочинною владою День Свободи, який ми таки святкували, а не просто відзначали до 22 листопада 2010 року, згадуючи Помаранчеву революцію. Віднині цього дня, як вважає наш Президент: “на віки вічні”, Україна відзначатиме роковини двох революцій — і Помаранчевої, і Революції гідності. Проте мушу зізнатися, що у мене об’єднання цих історичних подій у такому контексті чомусь не викликає нині ентузіазму, і не тільки тому, що є питання до визначення дня початку Майдану та Революції гідності.
Завтра, 21 листопада, ми відзначимо вперше День Гідності і Свободи — нове державне свято, яке указом Петра Порошенка повернуло в наш календар заразом і викрадений минулою злочинною владою День Свободи, який ми таки святкували, а не просто відзначали до 22 листопада 2010 року, згадуючи Помаранчеву революцію. Віднині цього дня, як вважає наш Президент: “на віки вічні”, Україна відзначатиме роковини двох революцій — і Помаранчевої, і Революції гідності. Проте мушу зізнатися, що у мене об’єднання цих історичних подій у такому контексті чомусь не викликає нині ентузіазму, і не тільки тому, що є питання до визначення дня початку Майдану та Революції гідності. Адже те, що відбувалося торік 21 листопада у Києві, як на мене, аж ніяк не стало сигналом для всенародного спротиву режиму Януковича, бо до цього більше надається субота, 30 листопада, коли після побиття вночі на столичному Майдані Незалежності беркутівцями протестувальників вибухнули багатотисячні стихійні протести на Михайлівській площі, а ще більше неділя, 1 грудня, коли Київ накрила мільйонна, знову ж таки загалом стихійна акція протесту, під час якої відбулися перші сутички зі спецпризначенцями і, власне, реально постав сам Майдан. Заразом цей день мав дуже символічну аналогію у нашій новітній історії з роковинами незалежницького референдуму 1991 року, коли українці мирним волевиявленням підтвердили легітимність Акта про свою незалежність від 24 серпня того ж року…
Наголошую на цих фактах для того, аби зауважити, що ми часто доволі вільно трактуємо історичні події з огляду на ту чи іншу політичну кон’юнктуру, хоча, думаю, що таки немає у тому великого гріха, що хтось з радників глави держави наполіг саме на такій даті й змісті Дня гідності і Свободи, віддавши заслугу початку нашої Революції Гідності невеличкій групці інтелектуалів, які зібралися в центрі столиці під євроінтеграційними гаслами.
Зрештою, так часто бувало, і не лише в нашій історії, коли подія доволі незначна за своїм громадським ефектом врешті призводила до кардинальних суспільних зрушень, а, як виявилося в українському випадку, до тектонічного вибуху новітніх національно-визвольних змагань нашого народу, що мають беззаперечний вплив на сучасну світову історію, до яких нині прикута увага всієї мислячої демократичними цивілізаційними критеріями світової спільноти. Тож, думаю, політологи, історики, соціологи та політики не надто дискутуватимуть над першопричинами початку нашого Майдану та уточненнями його календарного відзначення, адже більш важливо, щоб і вони, і всі ми разом нині звернули увагу на його наслідки та перспективи у вітчизняній історії, а найперше, у сьогоднішньому дні, який поставив перед нашим народом виклики, про які ми рік тому не здогадувалися. Та, видно, Той, хто вершить нашими долями, поклав на наші плечі такий хрест, який нам, виявляється, під силу і який наш народ всупереч усім перешкодам та випробуванням, що постали через своїх та чужих “воріженьків”, несе з гідною самопожертвою.
Щоправда, не менш важливо нині у такий день згадати і про непрості уроки Помаранчевої революції та про ті не надто оптимістичні передчуття вже від перших уроків Революції гідності, які в умовах війни з Росією є особливо небезпечними для українського суспільства. А ще хотілося б, щоб майже календарний збіг цієї дати з Днем пам’яті жертв голодоморів в Україні також мав належний вплив на наше національне самопочуття та додав усім нам твердості в усвідомленні віри у власні сили. Вочевидь, з огляду на це мусимо пам’ятати, що в п’ятницю відзначається не менш змістовне вже за релігійною традицією свято Собору архангела Михаїла, який на чолі небесного воїнства переміг люцифера і недарма вважається покровителем військових, що, мабуть, слід сприймати нам і як багатообіцяючий знак у боротьбі з російськими імперіалістами на сході країни…