Шевченко був чудовим співаком і разом з тим новим творцем народних українських пісень.
Михайло Максимович
Шевченко був чудовим співаком і разом з тим новим творцем народних українських пісень.
Михайло Максимович
Ось як сам писав Тарас про своє захоплення народними піснями з дитинства і до старості у вірші-присвяті Андрію Козачковському:
…Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні.
Геніальна поетика Шевченкового слова втілена в сотнях-тисячах музичних творів по всьому світові. В ній митці черпали творчу енергетику, відкривали для себе мотиви старовинних народних пісень, легенд, якими насичений “Кобзар”. Саме його поетичні образи надихали композиторів на створення розлогих полотен — опер, симфоній, симфонічних поем, кантат, солоспівів та хорових і фортепіанних творів.
Традиція озвучення поезій “Кобзаря” закладена творцем національного музичного стилю Миколою Лисенком: монументальний цикл із семи серій “Музика до “Кобзаря” (солоспіви), три кантати, фортепіанні твори.
Не оминули творчого спадку Миколи Лисенка і солісти обласної філармонії Фатіма Чергіндзія і Степан Дробіт (на фото) у концерті, присвяченому 200-літньому ювілею Тараса Шевченка. В їх концертній програмі переважали твори Миколи Лисенка (“Чи ми зійдемося ще знову?”, “Реве та стогне Дніпр широкий”, монолог “Минають дні…”, “Понад полем ідем” тощо). На ювілейному вечорі лунали твори й Якова Степового, Дениса Січинського, Анатолія Кос-Анатольського, Федора Надененка, обробки українських народних пісень на слова Тараса Шевченка Яковом Орловим, солоспіви Петра Глушкова, Михайла Слонова, Ігоря Соневицького, Миколи Балеми та інших сучасних українських композиторів.
Лауреат обласної мистецької премії імені Т.Шевченка, заслужена артистка України Фатіма Чергіндзія артистично доповнювала емоційну дієвість Шевченкового слова виразовою пластикою жестів, багатою мімікою. Це допомагало слухачам глибше осягнути образну суть і філософський зміст виконуваних творів, разом з артисткою співпереживати важку жіночу долю Тарасових героїнь з їх несподіваними метаморфозами життя.
Соліст Степан Дробіт своїм оксамитовим за тембром голосом та багатим нюансуванням якнайкраще передав Тарасову глибоку тугу за омріяною (вимріяною) коханою… За Україною.
Промовистим було й естетичне вираження цього музичного дійства — українські стилізовані вишиванки на всіх учасниках концерту-вистави. А ведуча Наталя Туровська анотаціями про авторів виконуваних творів влучно доповнювала загальну канву. Музично-драматичний спектакль поглиблював в образно-емоційному плані віолончельно-фортепіанний супровід Сергія Коров’яцького та лауреата багатьох міжнародних конкурсів піаністів Ганни Панкової.
Якщо перефразувати вислів Людвіга ван Бетховена що “Бах — це не струмок, а ціле море музики”, то Тарас (з грецької — камінь) — це не просто непоборна скеля, а недосяжна багатьом гора, вершина якої піднеслась десь у захмар’я людського духу. І не кожному осягнути її.
Микола Кульбовський
фото з архіву редакції