Мовне питання — це одвічна проблема українства, яка, на жаль, ніяк не може втратити своєї актуальності.
Як на мене, саме ця проблема стала однією з тих, що реально загрожують національній безпеці держави, про що свідчать події на сході України, про Крим я вже й мовчу.
Мовне питання — це одвічна проблема українства, яка, на жаль, ніяк не може втратити своєї актуальності.
Як на мене, саме ця проблема стала однією з тих, що реально загрожують національній безпеці держави, про що свідчать події на сході України, про Крим я вже й мовчу.
Що ж призвело до того, що роки незалежності — змарнований час? Найперше, ігнорування центральною владою мовного питання “регіональних” областей. Саме центральна влада віддала їх на відкуп місцевим багатіям, фактично психологічно відрубала російськомовні Схід і Південь від державного центру в Києві. Як результат — деформація психологічного зв’язку між владою і населенням. Постала драматична ситуація, коли влада, зганьбивши себе, звертається до українського народу мовою сусідньої держави… А вона, ота “братня” держава таки дочекалася нагоди…
Виходить, що ми, керуючись хворобливою сором’язливістю, гіпертрофованою чемністю, успадкованими історичними страхами, ще чимось зовсім незрозумілим, віддаємо свою мову і самих себе у чужі руки, а потім винного шукаємо…
Протягом багатьох років в Україні було, та ще й не зникло, патологічне засилля російськомовного стилю життя у сферах освіти, культури, підприємництва, ЗМІ, що активно люмпенізувало населення і Сходу, і Криму. А влада не могла чи не хотіла застосувати різні засоби впливу, щоб не виникли ДНРи та ЛНРи, поставивши під загрозу національну безпеку держави.
Змарнований час не передбачив економічних важелів, виправданого адміністративного примусу, створення центрів українізації на Сході і Півдні — це престижні навчальні заклади, пільгово оподатковані приватні українські підприємства, українські ЗМІ, підтримка осередків Товариства “Просвіта” в Донецьку, Луганську, Севастополі…
Вплив, а не відступ. А ще — державна національна кадрова політика, не забуваючи, що мова — це не просто звуки, слова, це ідеологія і ми всі повинні її захищати.
До національної безпеки України мають бути залучені здорові українські сили разом з Президентом, РНБО, урядом. Із державною владою на чолі, звісно, якщо влада зацікавлена в стабільному розвитку суспільства, якщо влада є насправді українською.
Зоя Діденко, голова міської “Просвіти”