У Хмельницькому відбувся допрем’єрний показ фільму “Поводир, або Квіти мають очі” режисера Олеся Саніна. Саме ця історична драма представлятиме цьогоріч Україну на 87-й премії “Оскар” у номінації “Фільм іноземною мовою”. Українські глядачі зможуть побачити “Поводиря” в усіх кінотеатрах країни вже з 12 листопада.
У Хмельницькому відбувся допрем’єрний показ фільму “Поводир, або Квіти мають очі” режисера Олеся Саніна. Саме ця історична драма представлятиме цьогоріч Україну на 87-й премії “Оскар” у номінації “Фільм іноземною мовою”. Українські глядачі зможуть побачити “Поводиря” в усіх кінотеатрах країни вже з 12 листопада.
Події фільму відбуваються в 1930-х роках в Україні. Американський інженер Майкл Шемрок разом із сином приїжджає до Харкова. Від рук “будівельників соціалізму” американець гине, а його сина випадково рятує від переслідувачів сліпий кобзар Іван Кочерга. Так хлопець починає подорожувати разом з ним. У сюжеті розкриваються події Голодомору та винищення українського народу. Цікаво, що Антон-Святослав Грін, який зіграв головну роль хлопчика з Америки, у житті сам є українцем американського походження. Він — правнук політв’язня радянських концтаборів Михайла Сороки.
“Кобзарі існували ще до 1930-х років, — пояснює сценарист фільму, сучасний письменник та перекладач Олександр Ірванець (на фото). — Про них збереглося багато спогадів. Це була суперпотужна культура. Але в 1934 році вони раптом зникають. НКВС умів “ховати кінці в воду”. В 1930-ті роки у Харкові був проведений з’їзд, де мандрівним кобзарям нібито видали посвідки. Насправді, за свідченнями багатьох письменників розстріляного покоління, їх вивезли і розстріляли в лісі. Коли кінострічку готували до виходу, на “Вікіпедії” була стаття про це. Вона зникла — попрацювали російські хакери, щоб потім сказати, що того не було. І Голодомору не було, і репресій… Ми знайшли документ, підписаний Кагановичем, про “увеличение норм хлебозаготовок”. Це все є на паперах, а то вже інша справа, що воно заховане. Наш фільм розповідає про все це і не тільки”.
Перший фестивальний показ фільму “Поводир” відбувся ще 16 липня в рамках Національної та Міжнародної конкурсних програм Одеського кінофестивалю. Там кіно відзначили двома нагородами: “Золотого Дюка” за “Кращу акторську роботу” одержав актор Станіслав Боклан, який грав сліпого кобзаря Івана Кочергу, а диплом за візуальне рішення фільму дістався оператору “Поводиря” Сергієві Михальчуку. Звичайно, нагороди виправдані. Наприклад, Боклан, аби краще відчути і передати суть кобзарства, спеціально для ролі навчився грати на бандурі. Взагалі ця тема дуже близька і самому режисерові, бо Олесь Санін — кобзар у минулому. У його житті був час, коли він заробляв тим, що грав як вуличний музикант.
Кобзарів у фільмі зіграли більше ста незрячих України, мандрівні музиканти київського, харківського та львівського кобзарських цехів. Важливо, що творці кіно попіклувались, аби незрячі люди також змогли “подивитися” “Поводиря”. До фільму застосували тифлопереклад. Окрім реплік з екрана, вони чули опис того, що діється в кадрі. 
Про свою невелику акторську роль у кінострічці та про особливості роботи з іншими ролями розповідає Олександр Ірванець: “Треба віддати належне Саніну, він має відчуття стилю. Я — автор сценарію і в кадрі мій персонаж теж пише. Тобто письменник, він і в фільмі виводить текст. Ще у кінострічці є комісар, який вистрілює в себе. В реалі був такий Микола Скрипник, а в нас він зветься Микола Ситник. Також до цього фільму я написав маленьку роль для Сергія Жадана. Він у нас, як і в житті, поет. І Джамала чудово зіграла свою роль. Спочатку нічого не виходило, але Олесь Санін сказав, що людина з таким геніальним співочим талантом просто не може бути безталанною в акторстві. І в неї все вийшло”.
“Поводиря” презентували не тільки в Україні. Нещодавно його побачили і польські глядачі на фестивалі у Варшаві. За словами сценариста, у планах показати кіно і в Європі, і в США. Проте на українців чекає сюрприз. З телеканалом “Інтер” уже домовлено про ефірний час трохи більше трьох годин. Тому нині почали працювати над телевізійною версією фільму. Вийде чотири серії по 45 хвилин. Там будуть епізоди, які не потрапили у фільм, але допоможуть краще зрозуміти історію. Тому, може, вже наступної весни побачимо такий собі серіал “Поводир” по телевізору.
“Ми щасливі, що номіновані на “Оскар”, але цей фільм знімався, насамперед, для українського глядача, — каже Олександр Ірванець. — Коли будь-якому українцеві сказати “1932-1933 роки”, він одразу зрозуміє, про що йдеться. Людям Заходу треба це пояснювати. Я дуже багато їжджу світом і ви не уявляєте, наскільки ми маловідомі там.
У нашому фільмі немає ні кадра анімації, все справжнє. Він важкий, бо реалістичний, але в цілому оптимістичний, бо добро перемагає”.
Вікторія ТАРАН