Хай через роки, але помилки історії мають бути виправлені. Так вважають члени регіонального суспільно-культурного товариства “Переселенці” — учасники “круглого столу”, який відбувся минулого четверга в облдерж-адміністрації. До 70-ї річниці депортації українського населення в 1944-1946 роках з території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Люблінщини і Західної Бойківщини члени товариства намагаються реабілітувати постраждалих етнічних українців.
Хай через роки, але помилки історії мають бути виправлені. Так вважають члени регіонального суспільно-культурного товариства “Переселенці” — учасники “круглого столу”, який відбувся минулого четверга в облдерж-адміністрації. До 70-ї річниці депортації українського населення в 1944-1946 роках з території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Люблінщини і Західної Бойківщини члени товариства намагаються реабілітувати постраждалих етнічних українців.
Нагадаємо, що примусове переселення етнічних українців із їх споконвічних земель відбулося згідно з підписаною угодою від 9 вересня 1944 року у місті Люблін (Польща) між Польським комітетом національного визволення та УРСР про переселення. Так званий “обмін” був здійснений керівництвом СРСР та комуністичною Польщею. Протягом 1944-1946 років депортовано з території Польщі до України майже 500 тисяч українців, а ще понад 150 тисяч виселені у 1947 році під час операції “Вісла”.
Всупереч угоді переселення не було добровільним. З боку СРСР діяла служба державної безпеки, а Польща для примусового виселення використовувала збройні сили та масовий терор польських шовіністичних організацій. Понад дві тисячі співвітчизників загинули у той час від рук польських націоналістів та у в’язниці концтабору “Явожно”.
Донині не надано правдиву інформацію про злочини комуністичних режимів Польщі та СРСР, не розкрито трагедію цілого народу, яка відбулась у цивілізованій Європі у середині XX століття. Депортація та операція “Вісла” не засуджені у повному обсязі, їх жертви не реабілітовані згідно з нормами міжнародного права.
Щоб досягти справедливості, учасники “круглого столу” звернулися до облдержадміністрації з проханням розглянути цю проблему на черговій сесії обласної ради та звернутися до найвищих органів влади України — законодавчої та виконавчої з пропозиціями засудити насильницьку депортацію корінного українського населення у 1944-1947 та 1951 роках зі своїх етнічних земель у Польщі. Визнати усіх депортованих в Україну співвітчизників жертвами насильницької депортації і створити умови для вирішення усіх їх правових та майнових проблем. Вимагати від польського уряду ліквідації наслідків депортації українців 1944-1947 та 1951 років, зокрема операції “Вісла”, передбачивши їм спрощений режим переходу кордону з метою відвідування батьківських осель, храмів, культурних споруд, впорядкування могил близьких, та надати їм у Польщі відповідний статус.
“Вважаємо переселення незаконним, адже угоду з боку Польщі підписав Комітет національного визволення, а не уряд Речі Посполитої. Комітет був лише громадською організацією і ніким, крім СРСР, не визнавався, бо тоді законний уряд Польщі перебував у Лондоні. Комітет не мав права підписувати міжнародні угоди.
Така незаконна, на нашу думку, депортація стала однією з трагічних сторінок історії українського народу та українсько-польських відносин. Звертаємося з проханням до нинішньої влади країни про прийняття закону про депортацію, який би захистив постраждалих етнічних українців”, — зазначив голова товарист-ва “Переселенці” Микола Букацький.
“Потрібно чітко розрізняти евакуацію та депортацію. Раніше політики вважали події минулих років евакуацією — вивозом населення під час воєнних дій або стихійних лих на іншу територію. Але евакуація означає можливість повернення після війни у свої житла, на свої землі. З етнічними українцями сталася саме депортація. Родичі постраждалих не мали права повернутися додому, забрати залишене майно. Вважаю, депортували людей для того, щоб знищити українців як націю. Сучасна Україна має боротися за історичну правду”, — каже переселенець Семен Дідик.
“Коли відбувалася депортація, мені було лише три роки. Знаю про ці події від родичів. У Польщі залишився наш маєток, нині з дітьми знайшли і відвідали могилу бабці у селі, де колись мешкали. Мою родину поселили у сільській хаті на чотири сім’ї. Під час переселення з хати можна було забрати стільки майна, щоб поміститись у вагон, де перевозилися речі ще трьох сімей. Це зовсім мало”, — згадує секретар осередку “Переселенців” Ігор Клюс.
“Пишаюся тим, що походжу від лемків. Нині намагаюся зберегти наші традиції. Особливо пишаюся своїм дідусем, який у 1901 році був одним із засновників українсько-американського товариства імені Богдана Хмельницького у Лансдорфі. Зберігаю артефакт — нагрудний знак товариства за 1903 рік.
Проблема депортації — загальнонаціональна і моя особиста. Маю усю документацію втраченого під час депортації майна. Про цей історичний факт, який раніше мало вивчався у навчальних закладах, розповідаю у школах і вузах. Засудження депортації етнічних українців не повинно стати приводом для ворожнечі між сучасними Україною і Польщею, це лише правдиве висвітлення фактів”, — розповідає голова Волочиського міського товариства “Переселенці” Ольга Дончак.
Доктор історичних наук, професор ХНУ Олександр Григоренко додав, що в часи війни зазнали лихоліття і поляки, й українці. Радянський режим йшов назустріч усьому, аби підтримати паростки соціалізму. Безшабашно ділилися території, люди, зокрема українці, залишали усі свої статки, землі, де мешкали протягом багатьох століть. Нещадним був і польський уряд: переселяли і своїх, і чужих. Робили все, аби розсварити наші братські народи.
Висвітленням тематики етнічних українців, лемків займається і редактор газети “Проскурів” Богдан Теленько, учасники “круглого столу” подякували йому за дослідницьку та письменницьку працю.
Учасників “круглого столу” підтримала і заступник голови облдерж-адміністрації Леся Стебло, зазначивши, що до 70-ї річниці депортації проводиться активне інформування громадськості області про ці історичні події. Зібрано інформацію про родини насильно депортованих і виселених.
Ірина САЛІЙ