Мир в Україні за будь-яку ціну, навіть якщо буде він на принизливих для України умовах, — ці спокусливі думки нині все частіше повторюють деякі легкодухи з-поміж нас, їх нам нібито ненав’язливо пропонує російська пропаганда, їх у дещо відредагованій формі виголошують деякі західноєвропейські лідери водночас із публічними заявами, що вони нібито засуджують агресію Росії на українській землі, щоправда, доволі відкрито натякаючи, що нам треба змиритися з втратою Криму і навіть Донбасу…
Мир в Україні за будь-яку ціну, навіть якщо буде він на принизливих для України умовах, — ці спокусливі думки нині все частіше повторюють деякі легкодухи з-поміж нас, їх нам нібито ненав’язливо пропонує російська пропаганда, їх у дещо відредагованій формі виголошують деякі західноєвропейські лідери водночас із публічними заявами, що вони нібито засуджують агресію Росії на українській землі, щоправда, доволі відкрито натякаючи, що нам треба змиритися з втратою Криму і навіть Донбасу. Так, Європа, а найперше її економічний лідер Німеччина, як бачимо, не порозумнішала від часів Мюнхенської угоди, коли поступилася Гітлеру нібито малим, віддавши спершу Судети, потім втративши Чехословаччину, по суті, заохотивши нацистів до розв’язання Другої світової війни, не усвідомивши й досі, що політика умиротворення агресора, який претендує на світове панування, нічого не дасть, а тільки заохотить його до подальшого нехтування вже будь-якими міжнародними домовленостями. Зрозуміло, Україна — не Чехословаччина кінця 1930-х, а от Путін явно торує собі шлях, пройдений колись Гітлером, і дуже шкода, що цей імперський почерк цивілізований світ не хотів побачити ще у війні Росії з маленькою Грузією, що нині деякі його лідери і сонна від споживацького перенасичення Європа не розуміють, що небезпека вже впритул підійшла до її дому, здається, забувши і про тих майже три сотні невинних європейців зі збитого російськими найманцями “Боїнга”.
Спокуса такого неправедного миру, до якого прагнуть змусити наші недруги офіційний Київ, миру, який буде гіршим за поразку, що перекреслить усі жертви нашого народу у цій неоголошеній Кремлем війні, може стати фатальним рубіконом у розвитку подальшої суспільно-політичної ситуації в країні та політичним вироком усім, хто спричиниться до цих неправедних дій. Хотів би я бачити тих політиків, які наважаться на цей злочин перед власним народом, хотів би почути риторику, ті слова, які вони наважаться сказати, аби пояснити такі свої дії батькам, рідним героїв, загиблих та зранених у борні з ворогом патріотів, їх бойовим побратимам, врешті всій українській спільноті, яка усвідомлює, яку загрозу принесла Росія на нашу землю, щоб виправдати подібні домовленості з Москвою.
Бо що вони могли б сказати важко пораненим офіцерам-зенітникам Олександру Кандесюку та Олексію Шепелюку, які днями підірвали себе разом з російськими десантниками-окупантами, котрі їх оточили, аби не датися ворогу в полон, і отим десяткам героїв, які загинули і гинуть у ці дні за нашу державу на Донбасі, серед яких і українець американського походження, доброволець батальйону “Донбас” Марко Пославський, син ветерана УПА, якого поховали у Києві на Аскольдовій могилі? Як на мене, ніхто нині з подібних політиків не знайде переконливих аргументів, аби заспокоїти патріотичне українське море, яке вже не втихомириться доти, доки агресор не буде викинутий з нашої землі. Згадайте бодай з цього приводу патріотичні маніфестації, які днями прокотилися півднем України, зокрема в Маріуполі, Одесі, Кіровограді, і насамперед тих мирних маріупольців, які утворили Ланцюг єдності, аж до оборонних блокпостів з боку Новоазовська, бійці яких першими при потребі зустрінуть ворога, який нині уже за якихось два-три десятки кілометрів від них. Нагадаймо, що ці люди вже бачили у своєму місті владу деенерівців і вони налаштовані більш, ніж рішуче боронити від цих мародерів та їх російських “подільників” своє місто, що б там не сплітав про ситуацію в Україні божевільний кремлівський поводир. Ці люди, мабуть, на підсвідомості згадали отой заповіт українських патріотів, який читається у словах пісні: “не тішся, враже, сотня натомість стане до боротьби”…
А ще ми з вами нагадаємо нині пророчі слова святого апостола Павла з його Другого послання до коринтян (6), яке якраз читали у ці дні на богослужіннях, де він закликає нас із вами: “До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? Яка згода у Христа з белійяром (нечестивий — Б.Т.) ?.. “Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, — каже Господь, — і не торкайтесь нечистого…”
Дуже хочеться, щоб про ці апостольські дороговкази пам’ятали наші державці, щоб їх згадали нібито християнські у своїй духовній суті Європа та Америка, коли їх лідери сідають за стіл перемовин з українського питання з кремлівським белійяром, якому ні в чому не можна довіряти і який розуміє тільки силу та нашу рішучість йти до кінця у борні з цим вселенським злом, яке знову постало на тій землі, яка мала б здригатися від краплини невинної крові, адже була свого часу залита нею по вінця…