Ніколи раніше мені не випадало бувати на всіляких заходах у військових частинах. Ні з цікавості, ні по роботі, ні по дружбі… “Раніше” — це до війни. За останні кілька місяців довідалася про армію, як і багато хто з нас, у рази більше, аніж це природно для цивільної людини. Проте реалії життя вносять корективи і розставляють акценти відповідно до громадянської позиції й особистісних вимог сумління. Отож тепер для мене армія — це не просто звичайні люди при службі, а герої. Гідні. Порядні. Справжні. Пишаюся, що набула серед військових немало, якщо не друзів, то принаймні добрих знайомих. І їх щоразу більшає. Йдеш до них з відкритою душею та правдивим словом. Як ото днями.
Ніколи раніше мені не випадало бувати на всіляких заходах у військових частинах. Ні з цікавості, ні по роботі, ні по дружбі… “Раніше” — це до війни. За останні кілька місяців довідалася про армію, як і багато хто з нас, у рази більше, аніж це природно для цивільної людини. Проте реалії життя вносять корективи і розставляють акценти відповідно до громадянської позиції й особистісних вимог сумління. Отож тепер для мене армія — це не просто звичайні люди при службі, а герої. Гідні. Порядні. Справжні. Пишаюся, що набула серед військових немало, якщо не друзів, то принаймні добрих знайомих. І їх щоразу більшає. Йдеш до них з відкритою душею та правдивим словом. Як ото днями.
Військова частина А-0598, а в народі просто “старокостянтинівський автобат”, святкувала свій 41-й день народження. Звісно, обійшлося без бучних урочистостей. Проте тепер увага до вояків набуває особливого, навіть звеличеного значення, і щирі слова подяки за їхню щоденну працю-службу сприймаються по-особливому, не пафосно. Хоча були і традиційні в таких випадках вітання від влади, військового керівництва, колег — військових авіаторів. Низка “автобатівців” отримала подяки-грамоти-подарунки. А мистецьким презентом стала концертна програма від працівників 42-го гарнізонного будинку офіцерів (начальник Сергій Чеплаков), до яких випало долучитися й авторці цього матеріалу.
Вже по завершенню концерту розпитала у заступника командира в/ч по роботі з особовим складом підполковника Сергія Альбошого не про свята, а про будні частини. Зокрема нині більше 20 військовослужбовців частини перебувають у зоні проведення АТО. Загалом за час збройного конфлікту на Сході побувало понад п’ять десятків старокостянтинівських “автобатівців”. Їхніми руками ремонтується техніка майже на передовій. Що ж до мирного Старокостянтинова, то тут працівники ремонтного відділу довели до пуття чимало техніки, котра вже була практично “неживою” і просто іржавіла (як і все в нашій мало не знищеній тодішньою владою армії). Після завершення ремонтних робіт техніка власним ходом перебазувалася до інших частин ЗС України, зокрема й на схід країни.
Природно поцікавилася, чи має частина у чомусь нестачу, чи є з чим звертатися до волонтерів? На що підполковник запевнив у чудово налагодженій співпраці з владою — від місцевого-районного до обласного штибу, котра допомагає вирішувати і питання з матеріально-технічним забезпеченням, і з харчуванням, і ще цілу низку нагальних проблем. Єдине, про що просять “автобатівці” у свого командування, — збільшити чисельність штату, аби ще краще й швидше відновлювати техніку для війська. Пропозиція отримала схвальний відгук.
Отож, разом переможемо!
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського