Нинішній наш співрозмовник — почесний громадянин міста, перший голова міської ради часів незалежної України Іван Бухал. Думається, що сьогодні, коли країна переживає найвідповідальніший період своєї новітньої історії, загальносуспільні питання, зокрема взаємини влади й громади, стають найактуальнішими. Саме про це наша розмова з ветераном депутатського корпусу міста.
Нинішній наш співрозмовник — почесний громадянин міста, перший голова міської ради часів незалежної України Іван Бухал. Думається, що сьогодні, коли країна переживає найвідповідальніший період своєї новітньої історії, загальносуспільні питання, зокрема взаємини влади й громади, стають найактуальнішими. Саме про це наша розмова з ветераном депутатського корпусу міста.
— Іване Васильовичу, активна політизація суспільства призвела до того, що в системі місцевого самоврядування політичні партії почали грати ледь не вирішальну роль через свої фракції у радах. Як це розглядати: як позитив чи негатив?
— Вважаю, що сам процес політизації суспільства був природним, таким чином воно структурувалося і набувало сучасних рис демократії. Але на місцевому рівні політизація, скажімо, нашої міської ради ефективнішою її не зробила. Обрання депутатів за партійними списками до реальних проблем на виборчих округах конкретних потреб їхніх мешканців не наблизило, а навпаки перетворилась у формальну річ, декларативну діяльність. А у сесійній роботі, коли приймаються важливі рішення з життя громади, партійні фракції часто примушують своїх депутатів голосувати одностайно так, як це хочеться їхнім лідерам чи замовникам, незважаючи на можливі розумні аргументи іншої сторони. Такий собі чечетов дає команду, на яку кнопку натискати. Але ж міська рада не приймає законів, вона голосує за проекти рішень виключно з питань життєдіяльності міста, його громадян. До того ж у кожного депутата може бути щодо цього власна думка. Хіба ці питання можуть протирічити партійним програмам? Переконаний, що до місцевих рад мають обиратися депутати від виборчих округів — за мажоритарним, а не партійним принципом.
— Чи не через таку позицію вас виключили з ВО “Батьківщина” та її фракції у міській раді?
— З фракції я вийшов сам, коли впевнився, що наші позиції супере-чать одна одній. Скажіть, як можна було голосувати за продаж будинку, де був штаб Народного руху на вулиці Соборній, якщо планували його знесення і забудову цього мікрорайону? Свого часу з цього будинку відселили людей, надали їм 14 квартир, мали зробити благоустрій на цьому місці. Хіба це була не зрада інтересів громади?! Мені соромно за те рішення своїх колишніх колег. І таких рішень було чимало. А про виключення мене з партії я дізнався з ваших слів. Ніхто мене не запрошував на засідання партійної організації, не вислуховував, не висував звинувачень. Юлія Тимошенко завжди засуджувала такі келійні змови, вони лише шкодять партії. До вступу у ВО “Батьківщина” мене запросили тодішні керівники обласної організації, запропонували йти на вибори до міської ради, включили у першу виборчу п’ятірку. Я погодився, маючи велике бажання служити громаді, місту, з яким пов’язане моє життя вже 50 років, де я чесно і віддано працював на різних посадах, маю стратегічне бачення його розвитку. До речі, обирався від округу, а не за партійним списком, маю відповідальність перед своїми виборцями. Натомість одразу заявив, що підтанцьовувати не буду нікому, як не прислуговував нікому і в радянські часи. Якби цей крок мені запропонувала інша партія, я також погодився б, якщо б її програма не йшла всупереч моїм поглядам. Для мене Батьківщина — це вся Україна з усіма її регіонами, це основа нашої землі, де немає протиставлення москалів і бандерівців. Але виявилося, що ВО “Батьківщина” — це не партія, а щось інше, де назва лише декларується. Що з відомим гаслом “Бандитам — тюрми!”? Не знайшли бандитів чи не вистачило в’язниць? Я колись Михайлові Горбачову казав на з’їзді, що зв’язок партії з народом — це локшина на вуха. І зараз нічого не змінилося: де партії, а де народ?
— Ветерани міської ради, порівнюючи нинішнє скликання з першим у 1990 році, кажуть, що тоді все було інакше: більш чесно, відкрито, навіть демократичніше. Якої ви думки?
— Так, усе було інакше. Були надмірні емоції, наївний романтизм, великі бажання миттєвих реформ, сесії могли тривати кілька днів, але тоді не було стороннього впливу на депутатів, крім виборців. Це нині у практиці підкилимні домовленості, відверте лобіювання бізнес-інтересів чиїхось чи навіть особистих: щодо землі, оренди майна та іншого. Невипадково, що давно забуті зустрічі-звіти з виборцями на округах, лише для галочки проводяться громадські слухання — без громадськості. Мабуть, можна поділити міську раду на періоди: за Михайла Чекмана та після нього. Ті скликання і наступні — різні речі.
— Побутують такі поняття, як “ручні” депутати, “кишенькова” рада — від чого це залежить?
— Від прямої залежності депутатів: бюджетників, підприємців, комунальників — якщо міський голова ставить себе відповідним чином і враховує лише власну думку. Чому керівники підприємств, установ, головні лікарі, директори шкіл змушені ставати однопартійцями з міським головою? Вони є фахівцями, яких треба поважати і на яких спиратися, а не очікувати від них особистої відданості. Неприпустимим вважаю і принцип партійних квот для посадовців, це і принизливо, і шкодить професійному рівню. Яка, скажімо, різниця у партійній приналежності депутатів, якщо місцеві олігархи роблять те, що їм заманеться? Що, наприклад, навколо центрального продуктового ринку? Невже вся прилегла територія вже приватизована його господарем? Людям пройти вільно нею вже немає як. Але ж планувались автопарковки, місця відпочинку — де все це? Загальний результат будь-якої залежності депутатів — недовіра людей. Не секрет, що на звітні зустрічі місцевих обранців виборці не приходять. І це не тому, що у них немає якихось проблем чи навпаки — нема пропозицій. А колись такі звіти збирали повні зали зацікавлених людей, був дієвий діалог влади й громади.
— Ви більше покладаєтеся на очолювану вами асоціацію громадських організацій “Народна сила”?
— “Народна сила” справжньої сили поки що, можливо, не має, але до нас ідуть люди тому, що довіряють. Ось маємо розібратися на громадському рівні: що це були за добровільні відпустки за власний рахунок у деяких міських закладах охорони здоров’я і куди пішли зекономлені від цього бюджетні кошти. Якщо депутати не переймаються цими питаннями, ними має займатися громада. Саме їй я служив, служу і служитиму, доки будуть сили.
Підготував Володимир РАЗУВАЄВ