Гарного спеціаліста з пошиття одягу вирізняють за кількістю клієнтів. Їх у майстра-розкрійника вищої категорії Марії СНІЦАР вистачає з надміром. Майже 40 років Марія Петрівна працює в будинку побуту, що в Раковому. Знають і шанують її раківчани за золоті руки та доброзичливу вдачу (багатьом не тільки як професіонал вгодила, а й стала другом). Своєю історією вона поділилася з читачами нашої газети.
Гарного спеціаліста з пошиття одягу вирізняють за кількістю клієнтів. Їх у майстра-розкрійника вищої категорії Марії СНІЦАР вистачає з надміром. Майже 40 років Марія Петрівна працює в будинку побуту, що в Раковому. Знають і шанують її раківчани за золоті руки та доброзичливу вдачу (багатьом не тільки як професіонал вгодила, а й стала другом). Своєю історією вона поділилася з читачами нашої газети.
— Маріє Петрівно, у своєму ремеслі ви, як риба у воді. Певно, мріяли про нього з дитинства?
— Так. Народилася на Вінниччині у багатодітній сім’ї. Батькам коштів на придбання одягу для всіх дітей не вистачало, тому доводилося або доношувати сукні з сестер, або шити власноруч. Як і кожній дівчинці, хотілося бути модницею, малою придивлялася, спостерігала, як шиють мама та бабуся, і якось вирішила пошити щось сама. Було це в п’ятому класі. Коли зрозуміла, що виросла з улюбленого плаття, приклала його до тканини, обмалювала, збільшивши на кілька сантиметрів, і за тиждень-два ручного шиття мала нову сукню, зроблену не досконало, але красиво. Рідні схвально оцінили мої старання.
— Де навчалися, як доля завела вас до нашого міста?
— Навчалась у філії ужгородського технікуму у Хусті на розкрійника верхнього одягу. Згодом мене направили на практику до Хмельницького, де з 1978 року працюю у будинку побуту мікрорайону Ракове (спершу він розташовувався біля теперішнього відділення пошти).
— На роботі почали цінувати одразу?
— Колишній будинок побуту нашого містечка підпорядковувався Міністерству оборони, разом зі мною працювали переважно майстри з пошиття військової форми. Я ж була цивільним майстром, а тому цінувалася більше. Гадаю, шанували і тому, що прийшла у професію гарно підготованим спеціалістом. Упродовж навчання у нас тижнями чергувалися лекції й практика. Отож після технікуму я вже не боялася сідати за машинку, нічого у мене не викликало труднощів. За три місяці підтвердження кваліфікації не зробила жодної помилки.
— Нині ви вже самі координуєте практикантів, їх професійні навички гірші, ніж за радянських часів?
— Рівень лекційної підготовки дуже високий, хмельницькі ПТУ, вузи дають гарну теоретичну базу, а от з практикою, на мою думку, у теперішніх швачок-початківців не все гаразд.
— Попит на вашу професію не зник і, мабуть, не зникне ніколи, але кожна віха має свої особливості. Ви працюєте ще з радянських часів. Що змінилося?
— Раніше був більший попит на індивідуальне пошиття, адже стільки ринків, магазинів одягу не існувало. Тканини продавалися переважно у будинках побуту, а точніше при ательє. Це були здебільшого прості, натуральні й недорогі тканини. Вишукані ж вважалися рідкістю, привозилися переважно з-за кордону.
— Що скажете про нинішню якість сировини?
— Тепер, беззаперечно, є якісні, гарні тканини, але при всьому їх різноманітті частіше, ніж колись, можна придбати чистої води непотріб. У моїй професійній кар’єрі був випадок, коли сукня замовниці збіглася на два розміри. Тому раджу колегам перед пошиттям виробу проводити пробу тканини (клаптик попрасувати, прошити та інше), а клієнтам — купувати тканину з запасом. Бувають випадки, коли тканина змінює колір від вологи, тому її слід випробовувати і на терморегулюванні.
Раніше ж майстер міг легко визначити структуру тканини, вона ідеально піддавалася обробці на спеціальному обладнанні. Вітчизняна спецтехніка була розрахована на вітчизняну тканину, прикрих несподіванок не відбувалось.
— Були у вас якісь особливі замовлення, можливо, масштабні державні або цікаві індивідуальні?
— Звичайно, коли працювали у бригаді, шили три види військової форми. Замовляли у нас стрій і сценічні костюми, навіть спортивні. Нині переважають індивідуальні замовлення. Найцікавіше, звісно, весільне, карнавальне вбрання, дуже люблю шити для школярів.
— Для своїх домашніх вистачає часу шити?
— Так, для дочки, чоловіка, онуки шию все, що забажають, навіть, якщо часу на це майже немає. І для себе щось змайструвати люблю.
— Переконайте читачів, що пошкоджений одяг краще ремонтувати у спеціаліста, а не самотужки.
— Навіть ґудзик потрібно знати, як правильно пришити, що вже казати про інше! Аби те, що ви одягаєте, було охайним і ніхто не помітив ремонту, краще віддати його в руки майстра.
— Держава цінує таких висококваліфікованих працівників, як ви?
— Не скаржуся, свого часу я отримувала чимало відзнак за роботу, мала гарну заробітну плату. Колись за виконання плану одержувала 300-144 UAHлів, на той час для жінки це було досить багато. Нині дочекалася пенсії, працюю вже як приватний підприємець, бо не хочеться розлучатися з улюбленою справою, та й копійку для великої сім’ї незайве заробити.
— Як відпочиваєте?
— На дачі, з чоловіком обробляємо город. Дуже люблю вирощувати квіти, біля них поралася б день і ніч. Моя гордість — альтанка, вся уквітчана трояндами.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ