Для більшості хмельничан сучасне українське образотворче мистецтво — це “terra incognita”. Переважно в уявленні пересічного сучасника про вітчизняних митців панує вакуум. Цю ситуацію вирішили виправити “Вуличний університет” спільно з обласним художнім музеєм, провівши проект “Вертикалі”.
Для більшості хмельничан сучасне українське образотворче мистецтво — це “terra incognita”. Переважно в уявленні пересічного сучасника про вітчизняних митців панує вакуум. Цю ситуацію вирішили виправити “Вуличний університет” спільно з обласним художнім музеєм, провівши проект “Вертикалі”.
Захід зібрав минулої п’ятниці на внутрішньому дворику обласного музею небайдужих до візуального мистецтва. Зустріч почалася з дискусії про сутність мистецтва, його місце в сучасній Україні. Уявлення про прекрасне залежить від конкретного часу, розвитку суспільства. Іноді люди просто не спроможні оцінити його цінність, оскільки не доросли до певного рівня. Тому окремі твори або знищуються, або цензуруються. Так, відвідувачі навели приклад абстрактної скульптури з металу Миколи Мазура, яка стояла біля готелю “Поділля”. За неї художник отримав міжнародне визнання, але її знесли. Тому всі дійшли консенсусу, що цінність мистецького твору — дуже суб’єктивна річ. Але, щоб не перетворюватися на варвара, потрібно цікавитися мистецтвом, намагатися його зрозуміти.
“У фондах художнього музею зібрана гарна колекція сучасного українського живопису. Але, на жаль, запити значної кількості людей доволі поверхневі, — розповів співорганізатор заходу Денис Панкратов. — Для того, щоб колекція музею могла розвиватися, необхідно спершу подбати про відповідну освіту відвідувачів: розповісти, що таке мистецтво, для чого воно існує”.
Після короткої перерви учасниця “Вуличного університету” Аніта Немет провела лекцію про зародження сучасного українського мистецтва (на фото). Історія починається наприкінці 1980-х, коли Радянський Союз уже дихав на ладан. Група художників на вулиці Паризької комуни (нині Михайлівська) захопили закинуте приміщення, де здійснювали творчі експерименти. До цієї групи належать наразі дорогі й відомі за кордоном митці Олег Голосій, Арсен Савадов, Василь Цаголов, Ілля Чічкан.
“Початок творчості київської групи художників припав на доленосний час, коли комуністичний режим уже почав занепадати, а Україна рухалася до самостійності. Саме відчуття ментальних змін у свідомості людей залишило відбиток у творчій манері цих митців”, — наголосила Аніта Немет.
Прикметно, що символом нового українського мистецтва став Олег Голосій, який загинув у 1993 році за дивних обставин. Його картина “Психоделічна атака блакитних кроликів”, намальована широкими мазками, дає ляпас радянському погляду на мистецтво, зображуючи величезних людиноподібних кроликів.
Художник-акціоніст Євген Насадюк, відомий не лише своїми перфомансами, й громадською позицією (брав активну участь у Революції гідності, був затриманий російськими правоохоронцями за участь у несанкціонованій акції місцевої опозиції “За чесні вибори”), розповів про взаємодію художника й влади. Його перфоманси гостросоціального спрямування. Так, під час однієї акції в 2011 році він став біля паркану Верховної Ради й кричав без зупину, поки не сів голос, й не піддавався на вмовляння правоохоронців припинити. Цей перфоманс символізував обмеження людини владою й неможливість бути почутим нею.
Учасники проекту “VERBація” Тетяна Родіонова та Вікторія Алієва розповіли про цензуру, на яку наражаються перекладачі. “Зазвичай усі говорять про те, як утискають письменників у тоталітарних державах, але мало кажуть про перекладачів. А саме перекладач є ланкою, яка поєднує країну з рештою світу. Цензурування перекладу дає широке поле для маніпуляцій”, — наголосила Тетяна Родіонова.
Після цього дівчата продекламували вірші американських письменників у власному перекладі.
Андрій ЯЩИШЕН
Фото автора