Якою є, буде ціна нашої перемоги над терористами і сепаратистами на Сході? Це питання нині постає перед кожним з нас і, вочевидь, відповіді на нього легкими не назовеш.
Якою є, буде ціна нашої перемоги над терористами і сепаратистами на Сході? Це питання нині постає перед кожним з нас і, вочевидь, відповіді на нього легкими не назовеш. Звичайно ж, підбурені власним інстинктом самозбереження жінки, які перекривають нині дороги на Закарпатті, сидять біля Адміністрації Президента чи деінде, аби не пустити до армії своїх чоловіків, синів, також мають право на власну думку і, зрештою, вони вимагають насамперед відповідального ставлення до своїх обов’язків влади, офіцерів-військовиків, котрі зобов’язані надати їх чоловікам необхідний захист — зброю, амуніцію, виcокопрофесійне керівництво. Та таки у більшості цих простих людей, попри їх протести, є усвідомлення, що вони повинні, образно кажучи, годувати власну армію, аби не годувати завтра чужу, яка стоїть уже біля наших кордонів на Сході і веде неоголошену війну з нашим народом.
Кремлівський щур, загнаний у глухий кут міжнародної, поки що загалом лише моральної ізоляції, здається, здатен на все, бо жертви у цій його війні в Україні вже стають лише кривавою статистикою, а не трагедіями кожної української родини, яка втрачає там своїх синів, чоловіків, тож зобов’язані й далі бути готовими до всього, і це також факт. А тому у багатьох з нас викликає осуд, що тут, у тилу, влада не надто квапиться освоювати навіть виділені нею кошти на армію, як це сталося з 2 млн. грн., які наша облрада нібито направила на ці цілі.
Обурює й те, що наше місто досі обсаджене білбордами сумнівного змісту проти війни та за дружбу з Росією, яка розпочала цю війну та окупацію нашої території. І нині відкрито своєю оборонною потугою, військовими спеціалістами та найманцями підтримує терористів на Донбасі, здійснює відверті провокації по всьому нашому кордону на Сході. Де прості і зрозумілі заклики з подібної “наочної агітації” по місту й області із закликами допомоги армії, підтримки добровольців?
Де бодай дубляж патріотичних відеороликів на місцевому телебаченні, які ми зустрічаємо нині хіба що в Інтернеті, на радіо, телебаченні, окрім тих, що продукують там з власної ініціативи благодійні фонди та волонтери? Хто зобов’язаний перебудовувати наш щоденний побут на життя в умовах реальної війни з клікою Путіна та імперською Росією? Чому тоді наш добрий знайомий майор-десантник Павло Балов, який прибув у заслужену відпустку з зони АТО, всі дні відпустки збирає для свого підрозділу військову амуніцію, продає власну машину, аби придбати необхідної якості каски для своїх бійців?
“Знаєте, нам ніколи чекати, коли влада здійснить усі формальності з освоєнням виділених нею коштів, — говорив спересердя мені. — Зараз у комі в госпіталі лежить поранений в голову наш побратим, капітан Олександр Петраковський, який ішов зі своїми хлопцями у бій у Луганському аеропорту без касок та бронежилетів. Краще я такі каски куплю за свої кошти…”.
Вчора він знову поїхав на фронт не з порожніми руками завдяки багатьом небайдужим хмельничанам, які оперативно спорядили за власний кошт вантажний бус, аби це спорядження туди вчасно потрапило, а напередодні частину цього вантажу було відправлено літаком.
Була у цій передачі і “доля” придбаної військової амуніції, обладнання, продуктів, ліків, які зібрав благодійний фонд “Центр Добриня” на чолі з гендиректором МСТ “Кооператор”, депутатом облради Миколою Вороною та його активом (на фото), на суму більше 200 тисяч гривень.
Мабуть, є своя символіка і в тому, що ініціативна група волонтерів цього фонду на наше прохання сфотографувалася біля скульптурної композиції “Віра Надія Любов” на нашому майдані Незалежності, бо, власне, заради віри, надії та любові гинуть патріоти на Сході.
…Ми й далі будемо вслухатися і вдивлятися в усі повідомлення з фронту, бо там нині платиться найбільша ціна за нашу перемогу над злом.
Богдан Теленько
На фото: у звільненому Дебальцевому; хмельницькі волонтери
Фото з сайтів uapress.info, podrobnosti.ua