Ці слова можна почути від багатьох українських бійців та офіцерів у зоні антитерористичної операції на Донбасі, які попри криваві втрати у своїх лавах та багатьох проблем з їх військовим забезпеченням добре усвідомлюють, що іншого вибору, аніж остаточне знищення терористів та сепаратистів на території України, у них просто немає. Там, на передовій справжнього, а не віртуального чи бутафорного фронту, який існує в головах багатьох наших політиків, вони готові виконати свій обов’язок до кінця, на відміну від владної та бізнесової псевдоеліти, які колаборують з найменшого приводу, так і не зрозумівши, який могутній злам стався у національній свідомості більшості українців під час Революції гідності та з початку неоголошеної нам війни кремлівською клікою.
Ці слова можна почути від багатьох українських бійців та офіцерів у зоні антитерористичної операції на Донбасі, які попри криваві втрати у своїх лавах та багатьох проблем з їх військовим забезпеченням добре усвідомлюють, що іншого вибору, аніж остаточне знищення терористів та сепаратистів на території України, у них просто немає. Там, на передовій справжнього, а не віртуального чи бутафорного фронту, який існує в головах багатьох наших політиків, вони готові виконати свій обов’язок до кінця, на відміну від владної та бізнесової псевдоеліти, які колаборують з найменшого приводу, так і не зрозумівши, який могутній злам стався у національній свідомості більшості українців під час Революції гідності та з початку неоголошеної нам війни кремлівською клікою.
Досить нині подивитися, як ця п’ята колона цинічно поводиться в парламенті, влаштовуючи відверто антиукраїнські демарші, щоб зрозуміти, що цей фронт за Україну проходить нині скрізь, і тут, у тилу, він не менш важливий, аніж у зоні бойових дій. З цього приводу в останні дні не менше вражають й емоційні жіночі пікети, зокрема на Західній Україні, учасниці яких не хочуть пускати до армії своїх чоловіків, доволі справедливо говорячи про факти корупції у військкоматах, критикуючи владу, політиків за те, що вони чомусь не посилають до війська своїх синів, закидаючи звинувачення, на жаль, небезпідставно і на адресу чоловіків-біженців з Донбасу, які не квапляться йти зі зброєю визволяти свій край від сепаратистів і терористів. Що ж, на війні, як на війні, але пригадуються, як втрачають свої аргументи ці жінки, коли їх запитують: що вони робитимуть, коли ворог прийде у їх край, до їх домівок? Бо справді, маніакальні плани Москви та параноїдальні страхи її нинішнього диктатора бачаться якраз такими, недарма ж Кремль у ці дні нарощує свою військову потугу біля наших кордонів на Сході, перекидаючи сюди війська із Забайкалля і Далекого Сходу.
Ви що, шановні жінки-протестувальниці, справді думаєте, що Путіна може зупинити збитий його посіпаками на Донбасі іноземний пасажирський літак та понад три сотні в ньому загиблих громадян з різних куточків світу, серед яких було вісім десятків чиїхось дітей? Якщо так, то ви глибоко помиляєтесь, адже, запаливши нашу хату на Сході, Кремль прагне перекинути цей кривавий вогонь і на інші краї, зокрема і на наше Поділля, де, як на мене, діє доволі активно доморощена п’ята колона, якої досі не бачать наші місцеві правоохоронці та спецслужби. А якщо помножити цей дестабілізуючий фактор на елементарну бездіяльність та взаємне поборювання серед більшості наших нібито державницьких партій і громадських організацій (чого тільки вартують тут усілякі бутафорні псевдокозацькі об’єднання, серед яких є відверто провокативні структури), то, як бачимо, вимальовується доволі неприваблива картина щодо справжніх можливостей нашого тилу, чому сприяє і владна нерозбериха в краї.
Скажете, що надто згущую фарби в оцінці, зокрема суспільно-політичної ситуації в нашім регіоні та загалом в Україні. Дуже хотілося б помилятися, проте суспільна симптоматика, погодьтесь, у нас чомусь видає саме такі сигнали, на відміну від впевненості у своїй правоті тих, хто зі зброєю в руках нині захищає нашу незалежність на Сході.
І ще одне. У вівторок бачив телерепортаж із засідання ради безпеки Росії, де ні у Путіна, ні у його пахолків не побачив звичної ейфорії у виразах облич, коли йшла мова про Україну. Нам треба зробити все, щоб їх непотріб на українських землях скалився лише на кутні, зрештою, саме так бачать своє завдання ті наші хлопці, які нині воюють з Москвою, а не кимось іншим на Донбасі…