Вже в березні, коли кримські сепаратисти оголосили про референдум щодо приєднання Криму до Росії, Заріма Сафіна з чоловіком Михайлом та дітьми вирішили виїхати з півострова на українську материкову територію. Заріма нині відверто каже, що не хотіла, аби її синочки згодом воювали в гарячих точках у Росії, бо саме таким бачила їх майбутнє в цій країні, де її кримськотатарський народ зазнав стількох поневірянь.
Вже в березні, коли кримські сепаратисти оголосили про референдум щодо приєднання Криму до Росії, Заріма Сафіна з чоловіком Михайлом та дітьми вирішили виїхати з півострова на українську материкову територію. Заріма нині відверто каже, що не хотіла, аби її синочки згодом воювали в гарячих точках у Росії, бо саме таким бачила їх майбутнє в цій країні, де її кримськотатарський народ зазнав стількох поневірянь. Михайло — за національністю росіянин, але повністю погоджується з дружиною. Тож довго не роздумуючи, зібрали свої нехитрі пожитки і потягом виїхали до Львова, а звідти потрапили на Дрогобиччину, де спершу тамтешні соціальні служби знайшли їм у селі, на жаль, не надто пристосоване житло. Та побут побутом, а прогодувати таку численну родину за рахунок держави та гуманітарної допомоги не могли. Тож дорослі Сафіни, а точніше батько Михайло, за порадою знайомих опинився у пошуках роботи спершу в Хмельницькому, а згодом у селі Гатна Деражнянського району. Два тижні тому сюди приїхала і вся їх сім’я, хоч перший свій притулок Заріма та її діти одержали у дитячому відділенні Деражнянської районної лікарні. На дрогобиччан не жаліються, адже розуміють, що з роботою там справді складно, а їх батько у Гатні вже знайшов заробіток на тамтешній фермі.
А щодо інших потреб Сафіних, то у них надзвичайно великі проблеми, хоч з допомогою районної влади вже розжилися на першу “нерухомість” на Поділлі — холодильник.
Добре, що про їх проблеми вчасно дізнався директор хмельницької приватної фірми Анатолій Ушаков, який зумів минулого тижня підставити своє надійне плече Сафіним.
“Про цю сім’ю дізнався від дружини, з якою ми приїхали до Деражні, де зустрілися і з керівником району Анатолієм Переймою, і з головою Гатнянської сільради Іриною Важемською. На місці зрозумів, що проблеми у цієї сім’ї ще складніші, ніж ми думали, і тут звичайним гуманітарним набором, що я придбав з продуктів, якихось речей для дітей, не обійтися. У сім’ї немає досі елементарних засобів на існування і дуже добре, що це розуміють у районі та селі, куди вже минулого четверга ми з сім’єю Сафіних виїхали. Не хочу коментувати деякі незрозумілі речі, коли, скажімо, власник хати, яку він не може продати, як повідомили у сільраді, вже п’ять років, раптом відмовив цій бідовій сім’ї, якій цю найголовнішу для них нині проблему береться вирішувати і місцева влада, і, сподіваюсь, разом зі мною й інші доброчинці. На щастя, знайшли з третього разу порожні хату й обійстя, які вартують понад 35 тисяч гривень, хоч поселили їх ще нині у тимчасове житло. Довелося оперативно подбати про найнеобхідніше для них — від відра і туалетного паперу…
Планую разом з друзями і небайдужими людьми організувати збір коштів та всього необхідного для їх побуту, а цільовий рахунок на придбання будинку відкрити окремо, без права розпоряджатися ним навіть дорослим Сафіним.
Зізнаюся, що нам з дружиною особливо сподобалися їх діти — виховані, скромні. Думаю, невдовзі в цьому селі, де недавно було закрито школу, зрозуміють, що їх сільську громаду поповнила повноцінна і дружна родина”.
Вже від себе додамо, що редакція “Проскурова” буде обов’язково, так би мовити, тримати на контролі життя сім’ї Сафіних. А нині їм потрібно буквально все — від одежини, взуття, продуктів, іграшок до бодай двох велосипедів для дорослих. Не менше вартує і громадянська позиція дорослих Сафіних, які, ризикуючи багато чим, покинули Крим, який їм раптом став чужим.
В.Сівач
На знімку: сім’я Сафіних