Що таке ВІЛ? Уміння розшифрувати абревіатуру зовсім не означає справжню обізнаність у цій темі. Якщо незнання законів не звільняє від відповідальності, то незнання про хворобу не захищає від ризику інфікуватися нею. Тому це не проблема окремої людини. Це стосується суспільства загалом. І хоч на різних картинках чи карикатурах хворобу часто зображують у вигляді якогось невідомого страшного чудовиська, треба розуміти, що ВІЛ — це не вирок, а виклик. Достойно прийнявши його, ВІЛ-позитивна людина розуміє, що життя триває. Якщо ще в кінці минулого століття ВІЛ вважали смертельною хворобою, то сьогодні його прирівнюють до хронічної недуги. Стереотипно вважати, що через ВІЛ людина змушена поставити на собі хрест. Люди, які живуть з ВІЛ, продовжують мріяти, розвиваються, досягають успіхів, будують сім’ї, а жінки народжують здорових дітей.
Що таке ВІЛ? Уміння розшифрувати абревіатуру зовсім не означає справжню обізнаність у цій темі. Якщо незнання законів не звільняє від відповідальності, то незнання про хворобу не захищає від ризику інфікуватися нею. Тому це не проблема окремої людини. Це стосується суспільства загалом. І хоч на різних картинках чи карикатурах хворобу часто зображують у вигляді якогось невідомого страшного чудовиська, треба розуміти, що ВІЛ — це не вирок, а виклик. Достойно прийнявши його, ВІЛ-позитивна людина розуміє, що життя триває. Якщо ще в кінці минулого століття ВІЛ вважали смертельною хворобою, то сьогодні його прирівнюють до хронічної недуги. Стереотипно вважати, що через ВІЛ людина змушена поставити на собі хрест. Люди, які живуть з ВІЛ, продовжують мріяти, розвиваються, досягають успіхів, будують сім’ї, а жінки народжують здорових дітей.
Для допомоги в адаптації ВІЛ-позитивним людям діє Всеукраїнська благодійна організація “Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ” (далі — ЛЖВ). Зокрема, у Хмельницькому обласне відділення організації об’єднує не тільки ВІЛ-позитивних дорослих та дітей, а й їх близьке оточення. Команда організації докладає зусиль, аби зробити життя ВІЛ-інфікованих якомога кращим. Тому для всіх тут є надійна рука допомоги: медична, соціальна, психологічна, правова. Окрім того, всі клієнти в будь-який час можуть прийти і просто гарно провести час: випити чаю, подивитися фільм, поспілкуватися, навіть дати волю емоціям.
“У нас діє система “рівний — рівному”, — пояснює Олена Степенська, заступник голови правління відділення у Хмельницькому. — Тобто ми цим ніби промовляємо: “Я такий же, як і ти. Я через це також пройшов. Я тобі допоможу, бо розумію і знаю, що це”. Ми ніколи не запитуємо, як ти інфікувався і де. Всі ми в чомусь помиляємось. Якщо вже є цей діагноз, то треба всі сили і думки направляти на те, як жити далі, зібратися духом, поставити цілі. Безумовно, після цього людина переоцінює і свої пріоритети”.
Більшість людей, які дізнаються про свій ВІЛ-позитивний статус, відчувають велику стривоженість за майбутнє, страх за себе та своїх рідних, злість, відчай. Часто з’являються думки про самогубство. Багато спочатку просто не вірять своєму діагнозу. Але є й інші. Вони реагують доволі спокійно. Працівники організації стимулюють людину не робити з себе безпомічну жертву, а взяти себе в руки і стати господарем ситуації. Для цього, окрім психо-емоційної підтримки, людей навчають особливостей життя з ВІЛ, що дає змогу адаптуватися їм у соціумі. Тільки одиниці можуть “відкрити” своє обличчя перед суспільством і сказати, що вони — люди, які живуть з ВІЛ-діагнозом. Проте зазвичай людина боїться не самої хвороби, а того, як це сприймуть інші. Ні, їм не потрібна жалість. Вони потребують до себе ставлення, яке базується на рівності, а не виокремленні чи відчуженості.
Щороку кількість хворих на ВІЛ, на жаль, зростає, але число померлих серед них зменшується. Тому нині головним є питання раннього виявлення хвороби. За словами Олександра Касяндрука, головного лікаря обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, до 60% людей уже на стадії захворювання, коли дізнаються про інфікування. В цього явища є своя історія. Ці люди роками могли ходити з ВІЛ-інфекцією. Потім вони потрапляють у лікарню з важкою хворобою. А вже тоді їм діагностують ВІЛ на пізній стадії. Середній вік людей, які помирають від цієї недуги, — 30-40 років. Хоча в Хмельницькій області ВІЛ-інфіковані є різного віку: від новонароджених до 80-літніх. А те, що трапляються смертельні випадки, пояснюється пізнім виявленням хвороби.
“Також важливим є ще один фактор. Людина повинна справді мати велике бажання жити, а багато 40-річних цього не мають, — пояснює Олександр Касяндрук. — Молоде ж покоління вже хоче бути здоровим, працювати, розвиватися. В області з 2008 до 2012 року не виявлено жодного випадку ВІЛ-інфікованого віком від 15 до 21 року. У 2013 році відомо лише про трьох таких людей. Зараз важливим фактором є наявність великої кількості інформації, яку слід поширювати через плакати, біл-борди, інформаційні столи тощо. Люди повинні знати і розуміти цю хворобу”.
Сьогодні щодо проблеми з ВІЛ/СНІД ми бачимо значні покращення. В першу чергу, суспільство почало толерантніше ставитись до таких людей. Інформація про хворобу абсолютно доступна. Працюють організації по боротьбі з ВІЛ/СНІДом та СНІД-центри, а ВІЛ-інфіковані мають змогу отримати антиретровірусну терапію. Люди, які приймають ліки та ведуть здоровий спосіб життя, знаходять внутрішню силу та своє місце в суспільстві. В їх серцях з’являються нові мрії і натхнення.
Вікторія ТАРАН