Наші дівчата вже повернулися з “Артеку-Карпати”. Вражень ― море. Але про це ― в наступних матеріалах. А нині пропонуємо вам галерею артеківського життя з перших вуст. Розповідають артеківці МДЦ “Артек-Карпати”…
Наші дівчата вже повернулися з “Артеку-Карпати”. Вражень ― море. Але про це ― в наступних матеріалах. А нині пропонуємо вам галерею артеківського життя з перших вуст. Розповідають артеківці МДЦ “Артек-Карпати”…
Олександра Журавльова:
― Особлива атмосфера міжнародного дитячого центру “Артек-Карпати” завдячує багатьом факторам: природі, горам, дітям, які приїжджають сюди відпочивати, вожатим, персоналу, адміністрації… Але невід’ємною складовою є самобутні традиції, яких нема в жодному подібному закладі.
Наприклад, найулюбленіший захід усіх відпочивальників — масовка. На відміну від звичайних дискотек, вона кожна має свою тему, тож до них треба готуватися — додати до свого зовнішнього вигляду якусь деталь або придумати спеціальне гасло. Кожен загін утворює коло й танцює. Танці, до речі, теж свої, артеківські — “Коломийка”, “Вальс дружби” та багато інших, привезених у центр дітьми з різних куточків світу. А підбиття підсумків дня відбувається під пісню “Ангел”. Чому саме вона? Бо символізує те, що в “Артеці” всі стають кращими, ніж були. Це пісня про добро й світло, якими наповнюється душа за час перебування тут.
Головна спортивна традиція ― гра артбол (раніше називалася снайпер) ― була вигадана в “Артеку” в післявоєнні роки Юрієм Сорокіним, педагогом і організатором піонерського спортклубу “Олімпія”. Артбол нагадує відому гру у вибивного, тільки правила складніші. Проводяться справжні змагання в середині загонів, між загонами, навіть між вожатими.
Кожен в “Артеку” має змогу на день відчути себе головним — зайняти посаду командира загону. Це ніби староста в класі. Його головне завдання — допомагати вожатим підтримувати дисципліну. Отож діти розуміють складність і відповідальність роботи командира. Також кожен загін отримує завдання провести якийсь табірний захід. Юні організатори таким чином більше дізнаються про роботу в команді і взаємопідтримку. І, зрозуміло, будуть більш терпимо ставитися до своїх наступників.
Наталія Мусійчук:
― Серед мальовничих гір Буковелю, майже на висоті 1000 метрів розташувався табір “Озерний”, де облаштоване чудове наметове містечко. Уже з 22 червня перші 64 поселенці мали змогу познайомитись із місцевістю, з вожатими та між собою. Всього у таборі налічувалося 22 намети, в яких проживали по четверо.
Основна мета табору “Озерний” — пізнати природу як самого себе. Дітей уже з першого дня навчали основам проживання у лісі, де юні артеківці за допомогою квесту дізнавалися про отруйні рослини. Все було чудово: заплановані туристичні майстер-класи, різні спортивні змагання, орієнтування на місцевості, вивчення місцевої флори і фауни, курси самостійного перебування у лісі і найцікавіше ― похід на Говерлу.
Людмила Підлісна:
― Ви любите солоденьке? А знаєте, що шоколад містить гормон щастя, але для собак він може становити велику небезпеку? З чого виготовляють східні солодощі? Артеківці — великі гурмани солоденького, тож їм влаштували день солодощів. Всі загони з ентузіазмом взяли участь у цьому заході, адже сама думка про шоколад, зефір, булочку чи сік дарує насолоду. Як спостерігач можу впевнено сказати, що настрій у артеківців поліпшився, тож влаштуйте і для себе такий день — отримайте свої гормони щастя.
Катерина Уманець:
― Перша зміна МДЦ “Артек-Карпати” так непомітно і стрімко підійшла до завершення. Настав момент, коли зі сльозами на очах, валізами в руках та щемом у серці артеківці вирушили по домівках у різні куточки нашої країни. Це дуже хвилююче, адже, розлучаючись із новими друзями, не знаєш, коли життя подарує наступну зустріч. Чи можливо взагалі зберегти табірну дружбу після роз’їзду? Послухаймо, що думають про це артеківці…
Ліза, 12 років: “Звичайно, можна. Завдяки Інтернету та соцмережам легко підтримувати спілкування”.
Влад, 14 років: “Це зовсім не проблема! Я, наприклад, уже три роки спілкуюся через Skype з друзями з інших міст України та Росії. Ми познайомились у таборі і дружимо й досі”.
Віолетта, 10 років:
“Крім розмов по телефону і листування, ще можна викладати свої фотографії у соцмережах. Тоді друзі завжди будуть бачити, як твої справи, а ти зможеш слідкувати, що у них нового”.
Юля, 15 років:
“Це не завжди можливо. Зараз ми разом, живемо спільними справами, а потім роз’їдемося, у кожного своє життя, друзі… Підтримувати таке ж тепле спілкування важко. Але якщо люди дійсно запали у серця одне одному, то зберегти дружбу цілком реально”.
Кирило, 11 років:
“Звісно! Якщо ви живете в одному місті, можна зустрічатися. У мене є друзі з Харкова, Сум, Києва. Тому навіть якщо люди живуть у різних містах ― це не перешкода для дружби!”
Патріс Пуамо, тележурналіст, друг артеківців:
“Дружба ― це важливо! А дружба в таборі особливо цінна. Ви можете сидіти поруч у їдальні, а за певний час твій друг, може, стане президентом, міністром чи видатним співаком. Отож дружіть, допомагайте і підтримуйте одне одного!”
Вікторія Орел:
― Хто може дати цілісне визначення слову “щастя”? Мабуть, ніхто. Адже для кожного воно різне. Але ми самі будуємо його, тож кожен із нас ― архітектор свого щастя. Так, ми знайшли його саме тут, у таборі “Артек-Карпати”. Ви спитаєте, що це — артеківське щастя? Це підтримка друзів, посмішка вожатих, неймовірний адреналін та незабутні враження. І коли вже помічаєш, що зміна добігає кінця, озираєшся назад і розумієш, що цей час ти вже не забудеш ніколи. Та скільки б миль, скільки б кілометрів нас не розділяли, ми не забудемо два прекрасні артеківські тижні. Бо саме тут нарешті пізнаєш себе і помічаєш, що є люди, котрим ти потрібен і які тебе не забудуть. Окремо скажу, що підтримка і щира любов вожатих (як до своїх дітей) змушує не здаватися, а рухатися вперед, навіть коли щось не так. “Артек-Карпати” ― це місце справжнього щастя…
Записали вихованки прес-клубу “Юний журналіст”
Фото Влада МАРУЩЕНКА