Після десятиденного перемир’я у зоні антитерористичної операції на Сході напруга у протистоянні з сепаратистами ДНР і ЛНР не спала.
Після десятиденного перемир’я у зоні антитерористичної операції на Сході напруга у протистоянні з сепаратистами ДНР і ЛНР не спала. Перші два дні відновлення АТО тільки засвідчили, що ніхто ні там, ні в Москві не збирався адекватно реагувати на мирні ініціативи Президента України Петра Порошенка. Вочевидь, нині українським силовикам залишається один вихід: довести, що вони спроможні зупинити і знищити усі ці бандформування, які разом з російськими найманцями ведуть з ними справжні воєнні дії. Відрадно було почути зі США та Європи, що нас там почали розуміти краще, а побачивши і нашу військову силу та рішучість, здається, починають поважати.
Принагідно згадаймо, що серед тих, хто загинув буквально напередодні перемир’я 19 червня, був і наш земляк, командир 24-ї Залізної механізованої бригади ім. Д.Галицького, підполковник Ігор Ляшенко, якого вже у дні перемир’я, 23 червня, ховали у рідній Шепетівці. Загинув разом з сімома нашими військовиками, які брали участь у боях з сепаратистами за відновлення контролю на українському кордоні по лінії Ямпіль — Закотне на Донбасі.
Чи вистачить подібної рішучості політичному керівництву країни — покажуть уже найближчі події на Сході, адже незрозумілими є нові заяви Петра Порошенка про те, що Україна готова зупинити проведення АТО, якщо терористи відмовляться від застосування зброї, передадуть кордон під контроль Києва і відпустять заручників.
Ще більше насторожують деякі заяви зі стін парламенту щодо ситуації на сході країни, де з вуст колишніх і сьогоднішніх регіоналів разом з комуністами чути пропозиції про фактичну капітуляцію України перед Москвою.
Оптимізму додають хіба всенародний рух на підтримку армії та позиція військовиків у зоні АТО. Хоча не можуть не хвилювати чутки, а подеколи і факти зловживань навколо розподілу допомоги силовикам, яка з запізненням до них доходить. “Кому війна, а кому мати рідна”, — на жаль, це прислів’я і нині знаходить підтвердження у щоденних напружених буднях відродження української військової потуги. Здається, без військового стану на сході країни нам таки не обійтися, чого нині вимагають парламентські фракції “Батьківщини” та “Свободи”. Вочевидь, у певних формах щодо наведення елементарного порядку у владній вертикалі цей стан має поширитися на всю державу.
Якщо там, на Сході, наші військові вимагають рішучих і професійних дій від своїх командирів, подібне зобов’язана демонструвати і наша влада на місцях. Україні, як ніколи у роки незалежності, потрібні спокій і стабільність, аби почати свій реальний поступ до Європи та цивілізованих стандартів життя.
В.Сівач
На знімку: у зоні АТО на сході країни
Фото: Роман Бочкала (www.facebook.com/bochkala)