У вівторок українські силовики відновили активну фазу антитерористичної операції після того, як президент Петро Порошенко прийняв відповідне рішення. Протягом перемир’я, яке також запровадив глава держави, сподіваючись на відповідну реакцію сепаратистів, ми тільки рахували своїх вбитих та поранених, фіксуючи, скільки разів бойовики ДНР та ЛНР порушували ці мирні ініціативи.
У вівторок українські силовики відновили активну фазу антитерористичної операції після того, як президент Петро Порошенко прийняв відповідне рішення. Протягом перемир’я, яке також запровадив глава держави, сподіваючись на відповідну реакцію сепаратистів, ми тільки рахували своїх вбитих та поранених, фіксуючи, скільки разів бойовики ДНР та ЛНР порушували ці мирні ініціативи.
Зрозуміло, що наше політичне керівництво в подібній тактиці на Сході враховує побажання Заходу і тиск Росії, хоча переконати простих українських громадян у доцільності подібних миротворчих заходів, як на мене, неможливо, як неможливо висушити сльози матерів десятків українських силовиків, які полягли у ході військових дій на Донбасі, де йде справжня війна, статистика людських жертв якої вже перекриває воєнні конфлікти, які, скажімо, на Близькому Сході вів Ізраїль чи інші країни. Здається, цього не хоче помічати дехто у новому політичному керівництві країни навіть тоді, коли безрезультатно закінчилися на Донбасі переговори української сторони на чолі з екс-президентом Леонідом Кучмою з лідерами сепаратистів.
Не менше особисто мене дивує те, як нібито наші провідні телеканали нині обговорюють ситуацію на сході країни, надаючи постійно трибуну відвертим капітулянтам, колаборантам на кшталт Шуфрича, які, вочевидь, свідомо маніпулюють громадською думкою з приводу тих подій. У цьому хорі недавно навіть озвався наш земляк-нардеп Лабазюк, котрий якимось чином проник на колись демократичний ТVi і закликав миритися з Росією. У цьому капітулянтському хорі нині не менш провокативно звучать думки щодо майбутнього окупованого Росією Криму з сумнівними висновками про те, що кримчани самі повернуться до України, якщо побачать, який європейський рай ми тут збудуємо. Щодо перспектив такої розбудови, навіть попри те, що ми вже підписали економічну частину договору про Асоціацію з ЄС, то, як ми розуміємо, в умовах війни з Росією цього важко буде досягти. Як і сумнівною є теза, що кримчани повернуться в українське лоно самотужки, бо хто їх, зрештою, відпустить з лабет російської неоімперії? Новітня історія таких прикладів повернення окупованих тією ж Росією земель не знає, а то Карелія давно була б у складі Фінляндії, а Курили приєдналися б до Японії, не кажучи вже про Калінінградську область, яка давно повинна була б стати, як мінімум, однією з федеральних територій об’єднаної Німеччини. Тобто імперська хватка Кремля не повинна викликати у нас жодних ілюзій щодо апетитів Москви на сході нашої країни і якщо ми й повинні дякувати Путіну, то хіба за те, що одержали неоціненний час для хоч якогось відновлення своєї зруйнованої армії, силових структур, чому повинні завдячувати, насамперед, патріотизму власного народу, отим простим українцям, які нині віддають останнє, аби належно екіпірувати наших військовиків, нагодувати, одягнути, підтримати їх там, на передовій, де насправді вирішується доля нашої держави, попри той псевдомиротворчий блуд, який ллється з вуст деяких політиканів.
…Не знаю, як ви нині реагуєте на телекадри та документальні фото зі Сходу, але мене в ці дні чи не найбільше вразив відеоряд з рухом української бронетехніки на фоні безкрайнього пшеничного поля, яке з дня на день уже чекає комбайна. Чи дочекається цей пшеничний лан нині турботливої хліборобської руки, чи настане давноочікуваний мир у цьому ще вчора спокійному краї, якщо наші політики будуть далі загравати з тими, хто приніс сюди кров, руїну, мародерство, страх?..