Недавній явно тенденційний сюжет з нашої області й міста телеканалу ІСТV про нібито розкрадання матеріально-технічної бази колишньої ядерної потуги, що базувалася в нашому краї, зачепив і ПАТ “Проскурів”, ставши заразом доброю нагодою для відвертої розмови з головою його наглядової ради, народним депутатом України ІІ скликання Іваном Рудиком про реальний стан обороноздатності нашої армії, перебіг так званих реформ у ній, через які Україна нині не здатна адекватно відповісти на агресію Росії.
Недавній явно тенденційний сюжет з нашої області й міста телеканалу ІСТV про нібито розкрадання матеріально-технічної бази колишньої ядерної потуги, що базувалася в нашому краї, зачепив і ПАТ “Проскурів”, ставши заразом доброю нагодою для відвертої розмови з головою його наглядової ради, народним депутатом України ІІ скликання Іваном Рудиком про реальний стан обороноздатності нашої армії, перебіг так званих реформ у ній, через які Україна нині не здатна адекватно відповісти на агресію Росії.
— В чім суть отих псевдонападок на адресу ПАТ “Проскурів”, Іване Леонтійовичу? Адже ваше товариство звинувачується у незадовільному стані збереження частини військового майна 19-ї Хмельницької ракетної дивізії?
— Хочу сподіватися, що цей матеріал з’явився лише як данина моді з боку журналістів цього телеканалу. Можливо, це результат поспішного і недобросовісного журналістського розслідування листів і скарг, поданих у редакцію телеканалу, автором яких, за моїм твердим переконанням, є депутат Хмельницької районної ради Л.Головко. Якщо детально, то у 2012 році голові Хмельницької РДА Л.Головку та членам його родини було виділено земельну ділянку за рахунок земель нашого господарства. Сьогодні законність цього розпорядження райадміністрації за нашим позовом вирішується у господарському суді. Пан Головко, використовуючи статус “народного обранця”, після багаточисельних погроз та скандалів, влаштованих особисто мені, після настирливих вимог відкликати цю нашу позовну заяву, видно, став направляти депутатські позови та звернення, зокрема і в засоби масової інформації. Тож ІСТV і допустився цього ляпсусу, вводячи в оману своїх глядачів. Ми зв’язалися з телеканалом, надавши правдиву інформацію з цього приводу. Ще раз підкреслюю: причина оббріхувань з боку Л.Головка — особисті корисливі цілі!
— Але ж у сюжеті були наведені досить конкретні факти існуючої проблематики збереження майна колишньої ракетної бази на ст. Богданівці. Це зникнення пального, металу тощо.
— Тоді дозвольте повернутися до подій 2009 року, коли мене було запрошено на святкування 50-річного ювілею ракетних військ стратегічного призначення. У Будинку офіцерів у Раковому зібрались ветерани-ракетники з нашої колишньої 19-ї ракетної дивізії. Пригадую, з якою гордістю вони розповідали, що до 1994 року дивізія налічувала дев’ять ракетних полків. Тоді половина території області була вкрита “ракетними точками”, тільки в нашому регіоні базувалося 90 міжконтинентальних ракет. Одна ракета SS-19 “Стилет” мала шість роздільних боєголовок по 550 кілотонн кожна. Тобто сумарний бойовий удар 19-ї ракетної дивізії міг знищити 540 цілей у будь-якій точці планети.
— Дай нам сьогодні таку міць — жоден “зелений чоловічок” не перетнув би державний кордон!
— Напевно, але ви не враховуєте той факт, що останні запаси високозбагачуваного урану були вивезені за Януковича у 2010 році, технологій і обладнання для збагачення урану в Україні, на жаль, не було і немає. І навіть якби суто теоретично подібне рішення — залишити ядерну зброю — було свого часу прийняте, це коштувало б нам не менше трьох мільярдів доларів США у рік. А ми нині не в змозі фінансувати армію з розрахунку два мільярди доларів річних!
І ще одне. Згадайте, що після прийняття декларації про без’ядерний статус України американці завзято взялися “допомагати” нам позбутися ракетного озброєння. Навіть виділили 380 мільйонів доларів для ліквідації шахтних пускових установок, а також на побудову житла для ракетників у Хмельницькому у Раковому-2. Як відомо, ліквідація ракетного озброєння проходила поетапно: до 1996 року були зняті всі ядерні боєголовки, до 1998-го знищені шахтні пускові установки, а територія бойових позицій рекультивована і передана разом із залишками зруйнованих складів, ангарів, інших технічних і технологічних комплексів до фонду Державного майна. Наведу ще декілька вражаючих цифр за матеріалами роботи тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо фактів незаконної торгівлі зброєю та військового майна у липні 2002 року: з однієї ракети й універсального командного пункту вилучалось 455 г золота, 5 кг срібла, 90 г платини. З 300 метрів кабелю, який забезпечував життєдіяльність бойового ракетного комплексу, виходило 250 тонн міді, 300 тонн свинцю, 600 тонн сталі, 300 тонн поліетилену та інших цінних складових. І де ці кошти?
— Як ми розуміємо, все це добро реалізовувалося за безцінь. А кошти там, де гроші за продані Міністерством оборони у 1994-1996-х десятки стратегічних ракет SS-19!
— Згоден з вами. Лише через чотири роки після цього київського “дерибану”, за пропозицією Хмельницької районної держадміністрації, нам було передане в управління майно цілісного майнового комплексу військового містечка №681/6Т. Це якраз територія богдановецької ракетної бази, де, до речі, ракети ніколи не стояли, адже це була технічна база.
Згідно з актом прийому-передачі комісія зафіксувала незадовільний стан майна військової частини, його зношеність на 60-100% (приміщення ангарів, складів, майстерень, їдальні, кафе, лазні та інших — це голі стіни і підлога, вікна без скла, вирвана “з м’ясом” проводка). Ми погодились, адже в перспективі нам обіцяли права на використання майна у підприємницькій діяльності та укладання довгострокового договору оренди. Було багато ідей щодо реконструкції існуючих приміщень у житло, в технологічні комплекси з вирощування сільськогосподарської продукції. Проте на той момент у 2002 році ми мали обов’язок лише охороняти майно на території майже 140 гектарів від посягань дрібних злодіїв.
Та попри всі обіцянки і наші звернення до вищих інстанцій протягом 12 років питання конкретного визначення наших прав і обов’язків так і не було вирішено. Ще на початку дії нашого договору у 2003 році було обумовлено продаж з території бази неякісного мазуту з домішками води і ґрунту в кількості 193 тонни. Адміністрація надала дозвіл на його реалізацію для переробки на асфальтному заводі, а виручені кошти в сумі 38600 грн. були перераховані нашим підприємством на казначейський рахунок. Таким чином, уже у 2005 році ми зрозуміли, що опинились у невигідному становищі: з одного боку, були відсутні будь-які правові підстави зберігати та використовувати майно колишньої ракетної бази, а з іншого, самовільне залишення майна без охорони потягнуло б абсолютне його знищення. А тому в період 2003-2012 років на адресу районної адміністрації ми постійно надсилали вимоги і пропозиції щодо законного визначення правового статусу використання цього майна або узгодження процедури його повернення. Проте не отримали відповіді й досі. Після підписання акта прийому-передачі між райдержадміністрацією і нами участь державних органів у збереженні та вирішенні подальшої долі державного майна була припинена.
— Дивує така позиція органів влади!
— А мене вона зовсім не дивує. За всі роки правління Януковича та його “попередників” і середній бізнес, і торгівля, і сільськогосподарські виробники, і транспортники замовчували факти надання хабарів та “відкатів”, усіляких схем здирництва, шукаючи взаєморозуміння зі “смотрящими”. І лише сьогодні заговорили про це відверто. А в корупції винні і ті, хто дає, і ті, хто бере.
До того ж за весь період зберігання цього майна ПАТ “Проскурів” з десяток разів звертався до правоохоронних органів із повідомленнями про вчинення крадіжок. На жаль, ні крадіїв, ні майна правоохоронці так і не знайшли. Майно зникало і шляхом його відкритого вивезення за сприяння, кого б ви думали? Державних органів! Зокрема, у листопаді 2004 року представниками міжрайонної державної податкової інспекції раптово як безхазяйне майно було “виявлено”, демонтовано та вивезено дві тисячі метрів залізничної колії, яка конструктивно була нерозривно пов’язана із мережею залізничних під’їздів військового містечка. Розуміючи абсурдність, безвідповідальність та безграмотність дій податківців, ми направили офіційні звернення до райдержадміністрації, в міліцію та прокуратуру, до вищих податкових органів з проханнями припинити розкомплектування майна, не допустити втрати його приватизаційної привабливості. На жаль, протидія державним органам була даремною: дві тисячі метрів рейок були демонтовані, вивезені та згодом продані податковими органами за мізерними цінами як “безхозне” майно. А тому, враховуючи неодноразові спроби дрібного місцевого криміналу розібрати і розікрасти рештки залізничної колії у 2010 році, ми за рахунок господарства провели демонтаж рейок та перевезли їх на закриту територію під охорону, про що письмово повідомили керівництво райдержадміністрації. Жодного метра цих рейок не зникло!
14 лютого 2013 року мені стало відомо, що ще в січні районна державна адміністрація без нашої участі провела вибіркову інвентаризацію вищезгаданого майна та передала його на баланс Хмельницькому районному центру соціального обслуговування в особі В.Галайди. Ця передача була здійснена без поперед-нього завершення відносин із ПАТ “Проскурів”, без нашої участі, тобто без відкритості та прозорості визначення подальшої долі державного майна колишньої ракетної бази.
Пізніше мені стало відомо, що 27 березня 2013 року між регіональним відділенням фонду Державного майна України та комерційною структурою було підписано договір оренди на 25 об’єктів нерухомості цілісного майнового комплексу військового містечка №681/6Т. Після підписання цього договору ПАТ “Проскурів” взагалі було усунуто від вирішення подальшої долі майна військового містечка та проведено заміну охорони. Погодьтеся, сам факт передачі майна в оренду лише підтверджує, що підприємство зробило все можливе для збереження майна та залишення його в ліквідному стані.
— Але ж подібні військові містечка для України не є поодинокими. Від десятків колись діючих військових частин та військових містечок по всій Україні нині не залишилося й сліду, а сотні колишніх військових частин без належного догляду продовжують руйнуватися.
— Безумовно. Ось чому я порадив би творчому колективу ІСТV при подальшому журналістському розслідуванні і, сподіваюсь, у продовження висвітлення історії ракетної бази на ст. Богданівці в “Надзвичайних новинах” каналу зробити передачу на тему історії боротьби ПАТ “Проскурів” із бюрократією та безгосподарським ставленням держслужбовців до державного майна, а також наших спроб зберегти хоч щось із військового майна.
— Іване Леонтійовичу, у своїй інавгураційній промові п’ятий Президент України Петро Порошенко досить чітко висловився щодо змін в оборонній доктрині України. Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, підсумовуючи сто днів роботи уряду, також заявив, що після втечі Януковича наша країна опинилася фактично без армії, яку доводиться нині, по суті, відновлювати. Але ж усі 23 роки незалежності у нас нібито існувала армія, яку, як свідчать наведені й вами факти, хтось свідомо роззброював, не даючи навіть зберегти, скажімо, хоч щось з інфраструктури колись могутніх ракетних військ.
— Це справді так. Адже нагадаю, коли в перші роки незалежності Україна позбавлялася ядерної зброї, йшлося про те, що все майно ракетних баз на основі конкурсів буде передане на народно-господарські цілі. Що вийшло насправді, ви знаєте: почався безпрецедентний “дерибан” цього майна, до чого причетні чиновники з Міноборони і місцева влада. Навіть те, що ми вже пізніше хотіли зберегти, нам не дали зробити. Тож хотілося б запитати колишніх очільників держави та оборонного відомства про те, який їх особистий внесок у розбазарюванні цього добра. А те, що там усе нечисто, також переконливо свідчить багаторічний торг Міноборони з нашим містом за передачу на його баланс майна та земель цього відомства на території обласного центру.
Дуже хотілося б, щоб нова влада, вирішуючи нагальні проблеми зміцнення армії, змогла відверто назвати і дати відповідну оцінку і діям усіх причетних до руйнування української армії.
Розмовляв В.Сівач