Зізнаюся, з двозначними враженнями сприймав усе, що відбувалося днями у французькій Нормандії з нагоди відзначення 70-річчя висадки союзницьких військ антинацистської коаліції. І мова тут не про перебіг самих урочистостей, а про присутність на цьому зібранні світової політеліти “українського фактора” на фоні того факту, що туди був запрошений керівник держави, яка вже у новітній історії вдалася до відвертої агресії.
Зізнаюся, з двозначними враженнями сприймав усе, що відбувалося днями у французькій Нормандії з нагоди відзначення 70-річчя висадки союзницьких військ антинацистської коаліції. І мова тут не про перебіг самих урочистостей, а про присутність на цьому зібранні світової політеліти “українського фактора” на фоні того факту, що туди був запрошений керівник держави, яка вже у новітній історії вдалася до відвертої агресії. Можливо, когось тішить, що до цього клубу обраних запросили вперше на рівних новообраного президента України Петра Порошенка і, дай Боже, не лише тому, що хтось вирішив “мирити” його з керівником держави-агресора Володимиром Путіним, а через те, що нарешті світ почав усвідомлювати, які страшні втрати поніс наш народ у роки Другої світової війни і яким великим є внесок української нації у розгром гітлеризму. Проте скидається на те, що якраз інтрига в організації хоч якихось перемовин перших осіб України та Росії була тут таки основним фактором. І справа, як мені видається, не лише в бажанні західних лідерів допомогти Україні, як завчасу подбати про свої інтереси у відносинах з Росією. Як відомо, роль таких переговорників взяли на себе лідери Франції та Німеччини Франсуа Олланд та Ангела Меркель, які про-явили верх лояльності до Володимира Путіна і навіть звели його на розмову з Петром Порошенком, який, завважимо, тримався на ній дуже гідно.
Про особливий пієтет до Росії лідерів саме цих країн не варто зайвий раз говорити, але нині Кремль, анексувавши цинічно наш Крим, порушивши всі існуючі міжнародні норми й договори, зокрема Женевські домовленості щодо протидії сепаратистам на сході України, вже загнав у глухий кут і їх самих, бо ж вчора ще мирна Європа аж ніяк не чекала на такий вияв агресії з боку цього свого багаторічного партнера. Зверніть увагу і на той факт, як впевнено себе тримав Путін у Нормандії, по суті, насміхаючись з лідерів Європи, в якій по-чоловічому жорстку позицію демонструвала хіба що англійська королева Єлизавета, а також президент США Барак Обама. Олланд та Меркель, здається, ладні вже на будь-які компроміси з Путіним, аби не застосовувати отих реальних санкцій проти Росії, які економічним бумерангом відіб’ються і на них самих. Тобто режим Путіна відвертою агресією проти України порушив не лише існуючий донедавна доволі стабільний світопорядок, який настав після кризи на Балканах в Європі, але й позарився нині на економічний спокій цього найблагополучнішого у світі континенту, провідні лідери якого виявилися аж ніяк не готовими до такого непрогнозованого сценарію подій. Якщо хтось нас тут розуміє по-справжньому, то це наші колишні сусіди по соціалістичному концтабору, насамперед поляки, чехи, словаки, угорці та прибалти, для яких можливості “братньої російської допомоги” аж ніяк не віртуальні.
Тобто сучасний світ нині проходить своєрідну психологічну терапію щодо Росії та її новітнього імперського режиму, але наскільки ефективним буде лікування цієї хвороби ми побачимо вже найближчим часом, адже у протидії з агресором Україна поки що опинилася сам на сам. Звичайно ж, у цьому протистоянні багато важить той факт, що лідери Європи, США вже досить чітко артикулюють свою негативну позицію на адресу Кремля, проте візьму на себе сміливість сказати, що глибокого усвідомлення того, чим загрожує їм самим віроломна агресія Росії проти України, там ще немає. Демократична Європа поки що лише вчиться жити в умовах нехтування Росією усіх міжнародних правил, українці ж уже вмирають за те, аби захистити демократичні ідеали не лише для себе, але й Європи…