Нещодавно на засіданні ради ГО “Майдан” виникла гаряча суперечка: молоді члени ради некоректно висловились на адресу її поважних старійшин. Останні звинувачували молодих у некоректній поведінці на зібранні викладацького складу колективу Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Навіть була пропозиція прийняти радою рішення, яке б забороняло молодим ходити на подібні зібрання наших освітніх закладів — інститутів, академій, університетів…
Нещодавно на засіданні ради ГО “Майдан” виникла гаряча суперечка: молоді члени ради некоректно висловились на адресу її поважних старійшин. Останні звинувачували молодих у некоректній поведінці на зібранні викладацького складу колективу Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Навіть була пропозиція прийняти радою рішення, яке б забороняло молодим ходити на подібні зібрання наших освітніх закладів — інститутів, академій, університетів…
Що ж стало причиною цього локального конфлікту поколінь у раді “Майдану”? На перший погляд, причина очевидна. Це — брак виховання у представників молодого покоління. Однак за простотою відповіді дуже часто приховується глибші, справжні причини, про які я, власне, хочу детальніше розказати.
У раді “Майдану” з її членів нині створено ряд комітетів (комісій), зокрема комісію з кадрових питань. Питання, на вирішення яких прагне вплинути ця комісія і рада взагалі, за важливістю, на мою думку, стоять на другому місці за актуальністю після відсічі російської агресії. Адже перезавантаження органів влади — основна вимога Революції гідності.
У квітні другим особам виконавчої гілки влади області (начальникам управлінь і департаментів ОДА) були направлені листи-вимоги від ради “Майдану”, в яких, зокрема, наголошувалось: “Ви були активною складовою ланкою цього кривавого режиму, його опорою в нашій області і не маєте морального права надалі обіймати посаду директора департаменту. Виходячи з моральних критеріїв та здійснюючи одну з головних вимог повсталого народу — перезавантаження органів влади як необхідну умову боротьби з корупцією, рада “Майдану” вимагає від вас негайно подати заяву про своє звільнення з посади”.
Не знаю, чи такі листи когось з цих людей зачепили, але частина посадовців заяви з проханням звільнитися з посади написала. Дехто ж з директорів департаментів навідріз відмовився. Їх рада запросила на громадські слухання на своїх чергових засіданнях. Зокрема, були запрошені директори департаментів культури, національностей і релігій (Ірина Трунова), праці і соціального захисту населення (Світлана Лукомська), освіти і науки (Віктор Очеретянко). Хтось прийшов з них, хтось не прийшов. Але від кожного департаменту була чисельна група працівників, які напористо і голосно доводили, що відповідні сфери суспільного життя в області можуть взагалі зазнати краху, якщо їх перестануть очолювати нині діючі посадовці. Серед цих лобістів були нові обличчя, яких я не знаю, бо вони залучені до державної роботи Василем Ядухою, але були і досить відомі громадські активісти міста. Мало того — серед лобістів були активісти обох Майданів 2004 і 2014 років.
Подібне дійство спостерігалось і на зібранні викладацького складу гуманітарно-педагогічної академії 21 травня, куди прийшли і члени ради “Майдану”, які входять до комітету з питань освіти. Весь викладацький колектив одностайно підтримав “старого” ректора академії Інну Шоробуру на наступний термін керування цим закладом. Серед людей, які грудьми стали на захист пані Шоробури, були не тільки віддані “регіонали”, вірні Табачнику та Януковичу, а й активісти Майдану, які стояли і в Хмельницькому, і в Києві, щиро вигукуючи “Банду геть!” та “Зека на нари!”.
І тут вимальовується сумна картина: Янукович, тікаючи з України, вивіз готівкою мільярди доларів, які тепер ідуть на озброєння терористів у східних областях України. Поспішаючи, він, як відомо, залишив і свій символічний золотий батон. По крупинці це золото збиралося в обласних структурах і відвозилось до Києва. Ці крупинки золота витягували з нас злочинним шляхом, руйнуючи такі моральні принципи, як чесність, законність, гідність. Руйнувалися освіта, медицина, культура…
А тепер декілька показових прикладів з життя. Скажімо, мені, щоб пройти черговий медичний огляд й отримати допуск до роботи з дітьми, потрібно було вистояти в чергах до десяти кабінетів упродовж двох-трьох робочих днів та заплатити ще сотню гривень за ліки від якихось стафілококів. Але існував інший шлях: підходиш до певної людини в поліклініці, віддавши їй визначену суму грошей і свою санітарну книжку, а через 20 хвилин тобі повертають книжку, де все проставлено і затверджено печаткою допуск до роботи. Чи є у тебе якісь захворювання — систему охорони здоров’я не обходить. Головне, ти віддав гроші, частина яких пішла і на золотий батон…
У хірургічне відділення Хмельницької райлікарні пізно ввечері ми привезли свого сина. Діагноз — апендицит, потрібно терміново оперувати. Однак ніхто оперувати не поспішає, більше того — ніхто навіть не збирається. “То що робимо?” — голосно запитує нас хірург. “Ви ж лікар, тож кому краще знати?” — відповідаємо. Виявляється, то була найгірша відповідь, яка мало не обернулася вироком, бо хірург, почувши таке, кудись пішов. Ми залишилися чекати. Через певний час очікування син каже: “Тату, я помираю…” Ми кинулись шукати хірурга. “А він уже пішов додому”, — почули у відповідь.
І останнє: кілька днів тому розмовляв зі знайомим головним бухгалтером, який зізнався: щомісяця доводилося перераховувати великі суми комусь. “Можете дати свідчення про ці факти?” — запитую. “Та ви що?! Найменше — мене звільнять з роботи, а то ще й зроблять крайнім і будуть судити…”.
Що тут я розповів нового? Нічого. Кожен таких прикладів може навести чимало. Нічого нового не скажу і коли стверджуватиму, що така атмосфера, такий порядок існували в навчальних закладах, у сферах культури і медицини — скрізь, де не повстали (чи хоча б засудили) владу Януковича. З морально-етичного боку — це болото. Але тут найбільше турбує, що велику армію педагогів, лікарів, працівників культури таке болото влаштовує. Вони не тільки не повстають проти нього (благо, що вже це сьогодні цілком безпечно, ніхто не переслідуватиме), а маскують його, дехто навіть виявляє неабияку активність, аби довести, що то не болото, а рай земний! Такий наш земляк може вийти на Майдан і голосно вигукувати “Банду геть!”, а у своєму колективі захищати якщо і не саму банду, то її недавніх спільників на обласному рівні. Невже слова киянки Насті Дмитрук стосуються і їх: “Воля — слово вам незнакомое. Вы все с детства в цепи закованы”?!
Хмельницький обиватель, певно, знає, що його колега (викладач, лікар, працівник культури, держслужбовець) у західних країнах живе краще (багатше, вільніше, довше). Він у принципі не проти такого, але, воістину, як казав І.Франко: “І хоч душу манив світлий волі приваб// Але мозок твій раб, але кров твоя — раб”. Схоже, що наш земляк боїться тієї волі, бо знає, що за нею стоїть і особиста відповідальність. І найвищою вартістю, найбільшим душевним спокоєм для нашого земляка є впевненість, що коли завтра він не стримається і прийде читати лекцію “під чаркою”, то в болоті цього не помітять. А на заході таке не пройде. От і тримається свого болота, звик до нього, в ньому затишно…
Ніколи не думав, що згадаю китайських хунвейбінів, яких свого часу жахався, прочитавши про них у газетах десь у 60-х роках минулого століття. Найбільше мене шокувало їх глумління над статечними професорами вищих навчальних закладів. Сьогодні Китай за багатьма показниками виходить на перше місце у світі. Перед китайцями зовсім не стоїть гамлетівське “бути чи не бути” — вони будуть. Закрадається думка: а може, ті хунвейбіни не могли інакше ліквідувати своє болото, ніж у такий дикий і жорстокий спосіб?
Наше молоде покоління, котре виросло в незалежній Україні, хоче змінити життя на краще. Воно зіткнулося з болотом, яке зашкарубло зверху і не висихає. Ми, старше покоління, горою стали на захист старого — поганого, несправедливого, але такого звичного, зрозумілого і комфортного для нас. Невже ми так і не дамо молодим шанс щось змінити? Адже від нас, старших, вимагається не так уже й багато: трохи відійти вбік. Рада “Майдану” звертається до старих керівників: “Вимагаємо, щоб ви добровільно залишили посаду. Ви не можете відгородитися глухою стіною від народу, який хоче, щоб усе свавілля попередньої влади назавжди залишилося в минулому. Ви асоціюєтесь як спільник тієї влади, за якої такі загальнолюдські цінності, як порядність, чесність, моральність, були брутально розтоптані, а хабарництво, корупція, розкрадання народних коштів набули страхітливих масштабів. Навіть якщо ви та очолюваний вами колектив не допустили ніяких моральних відступів впродовж авторитарного правління Януковича, то залишається очевидним факт, що ні ви, ні колектив не виступили проти цього правління”.
І справді, невже так важко відійти трохи вбік і дати дорогу змінам?
Кузьма Матвіюк,
член ради ГО “Майдан”