Не сумніваймося, що згодом нинішні події в Україні, свідками та учасниками яких ми є, детально вивчатимуть дослідники вітчизняної історії. Стануть вони об’єктом уваги для творчих людей, що, зрештою, відбувається вже нині, до тих складних суспільних процесів, які переживає наше посткомуністичне суспільство часів зламу останньої імперії новітньої доби, якою є пострадянська російська державність, звертатимуть увагу філософи, політологи, соціологи…
Не сумніваймося, що згодом нинішні події в Україні, свідками та учасниками яких ми є, детально вивчатимуть дослідники вітчизняної історії. Стануть вони об’єктом уваги для творчих людей, що, зрештою, відбувається вже нині, до тих складних суспільних процесів, які переживає наше посткомуністичне суспільство часів зламу останньої імперії новітньої доби, якою є пострадянська російська державність, звертатимуть увагу філософи, політологи, соціологи… Та наша життєва карма, як ми розуміємо, принципово інша, бо ми якраз і є творцями цієї нової суспільної реальності, яка вибухнула саме в Україні, а, не деінде, Майданом, Революцією гідності, які, власне, спричинилися до загострення імперської хвороби у владоможців Росії, котрі нині супроти України задіяли найпідступніші засоби тиску: відверту окупацію нашої землі, терористичні операції, безпрецедентну інформаційну війну, спроби маніпуляції думкою міжнародного співтовариства, брудні технології психологічного впливу на маси насамперед російських громадян і наші денаціоналізовані регіони сходу й півдня. Тож нам нині справді не до прогнозів того, якими нас сприйматимуть нащадки, бо йдеться вже про відстоювання власної державності та незалежності, які ми хочемо будувати на європейських та демократичних цінностях. За це власне ллється нині кров на Донбасі, в інших містах сходу та півдня, за це полягла Небесна сотня й постала Революція гідності.
А от щодо нашої ефективності у протистоянні усьому цьому злу, яке насунулося на Україну, то тут, мабуть, слід давати собі звіт і в тому, що всі ми явно нині пробуксовуємо з адекватною реакцією на складну і драматичну ситуацію в країні. Цей закид стосується, найперше, нас, медійників, які далі програють інформаційну війну з кремлівським агітпропом. Переконатися в цьому, можна, заглянувши бодай на наші вітчизняні телеканали, на сторінки більшості державних та комунальних газет, телерадіокомпаній, які мали б уже визначитися зі своєю редакційною політикою у підтримці тих суспільних змін, які відбулися в країні після Революції гідності. Так, у драматичні часи Майдану “розкіш” бути самим собою могли дозволити собі хіба що такі газети, як “Проскурів”, яка, сподіваюся, з честю справилася з обов’язком не-офіційного органу хмельницького Майдану. Здавалося б, що заважає багатьом нашим колегам з таких видань нині приєднатися до реального протистояння неправді, яка йде з Москви, від нашої п’ятої колони, зрозуміти врешті-решт, що Україна перебуває у стані війни з агресивним режимом Росії, забувши про свої внутрішні міжсобойчики, які, зокрема, вихлюпує останнім часом на свої перші шпальти одна з наших обласних найтиражніших газет.
Зрештою, не менше з цього приводу і питань до громадських об’єднань, які виникли на хвилі Майдану, зокрема у нашому місті й краї, появи навіть відверто провокаційних структур. А вже останнім часом особливо насторожують деякі псевдопочини щодо збору коштів на потреби армії тощо.
Думки з приводу всіх цих фактів, подій, розумію, турбують багатьох із нас. Як на мене, нині першочерговим завданням є зберегти недоторканими ідеали Майдану в своїх серцях, адже виклики, які постали перед нами після нашої Революції гідності, не менш складні, аніж ті, що нам усім довелось вирішувати безпосередньо в протистоянні зі злочинним режимом Януковича…