Стоячи на Майдані місцевому та надаючи посильну допомогу для столичного, я часто роздумував над тим, чому в Україні відбуваються подібні революції? Дійшов висновку, що такі суспільні катаклізми відбуваються, зокрема, через відсутність у нас громадянських інституцій: громадських організацій, спілок та приватних профспілок, незалежної преси, тобто громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство формує громадську думку, що має стати тим лакмусовим папірцем, який виявляє здатність політиків, які йдуть у владні крісла, відповідати запитам суспільства. Тож через те, що ця спільнота не бере активної участі у розбудові громадянського суспільства, часто до влади приходять дрібні людці і навіть кримінальні елементи. Безперечно, що ці не найкращі представники громади часто навіть не підозрюють про запити громади.
Стоячи на Майдані місцевому та надаючи посильну допомогу для столичного, я часто роздумував над тим, чому в Україні відбуваються подібні революції? Дійшов висновку, що такі суспільні катаклізми відбуваються, зокрема, через відсутність у нас громадянських інституцій: громадських організацій, спілок та приватних профспілок, незалежної преси, тобто громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство формує громадську думку, що має стати тим лакмусовим папірцем, який виявляє здатність політиків, які йдуть у владні крісла, відповідати запитам суспільства. Тож через те, що ця спільнота не бере активної участі у розбудові громадянського суспільства, часто до влади приходять дрібні людці і навіть кримінальні елементи. Безперечно, що ці не найкращі представники громади часто навіть не підозрюють про запити громади.
Так відбувається і в нашому Кам’ян-ці-Подільському. Наприклад, міська рада впродовж уже кількох років ігнорує звернення багатьох місцевих громадських організацій, науковців університету й просто свідомих громадян щодо увіковічнення пам’яті українського патріота і голови “Подільської Просвіти” Костя Солухи. Мало зроблено для популяризації й увіковічнення пам’яті Юхима Сіцінського. А ті конференції, що відбуваються, скажімо, на честь Сіцінського, стосуються лише вузького кола науковців. Погано популяризується премія його імені, є вулиця Ю.Сіцінського, але невеличка і в закутку.
Чи цього достатньо для увіковічнення пам’яті великого подолянина? І що робиться для популяризації його імені серед широкого кола кам’янчан, чи виховується наша молодь на кращих прикладах духовних та моральних авторитетів, прикладах української жертовності?
Постать Ю.Сіцінського — це постать не лише науковця, а й патріота — Громадянина з великої букви. “Великим подолянином” Сіцінського називає у своїй статті до 50-ліття його наукової праці, у 1931 році інший чільний громадський діяч з Поділля — Віктор Приходько. До речі, це ім’я також потребує реабілітації у нашім краї. А щодо самого Сіцінського, то варто знати, що як науковець, дослідник він працював у таких напрямках, як етнографія, історія, археологія, бібліографія, музеєзнавство… У своїх роботах він здійснив інвентаризацію чи не всіх пам’яток старовини Поділля, першим в Україні почав досліджувати архітектуру українських церков.
Не менше важила і його громадська діяльність. Ще за царських часів на громадських засадах він обирався бухгалтером кас взаємодопомоги, попечителем (ревізором) шкіл, був членом “Старої громади”, активним діячем “Подільської Просвіти”. Він — засновник кам’янецького музею, секретар і голова подільських краєзнавчих товариств, фактично керував підготовкою до друку “Четвероєвангелія” українською мовою (1906-1911 рр.). У часи УНР був засновником першої автокефальної десятки, членом Кирило-Мефодіївського Братства, Червоного Хреста, комісії з заснування у Кам’янці університету.
Він — людина високої моралі, добрий сім’янин. Один із його синів — відомий історик і мистецтвознавець Володимир Січинський. За свою активну громадську позицію Юхим Сіцінський неодноразово терпів гоніння у царські часи. У радянський період, незважаючи на вік і заслуги, його цькували, виселили з власної садиби, двічі ув’язнювали, старалися його ім’я стерти з народної пам’яті.
Виникає запитання: чому в наш час, коли розбудовується громадянське суспільство, будується Українська держава, ми, нащадки славних наших земляків, так мало дбаємо про тих, хто має для нас слугувати прикладом? На моє переконання, добре було б започаткувати у нашім краї музей Ю.Сіцінського, а ще краще на базі його колишнього домоволодіння влаштувати музей-садибу великого подолянина. Цей заклад міг би слугувати і своєрідним науковим центром. Сюди також могли б не лише надходити матеріали, що стосуються його, без сумніву, великої постаті, а й збиратися відомості про українське духовенство, яке проживало на Поділлі у ту добу.
Принагідно зауважимо, що чимало важливих матеріалів, які стосуються життя й діяльності Юхима Сіцінського, перебувають у різних державних і приватних бібліотеках, музеях та архівах як в Україні, так і за кордоном. Головний масив документів нині в Хмельницькому обласному державному архіві, куди вони були перевезені після пожежі 2004 року з Кам’янець-Подільського архіву.
Словом, на мій погляд, нам у розбудові громадянського суспільства слід покладатися на досвід і приклад таких визначних українців.
Мирослав Мошак, громадський діяч, видавець,
упорядник книги “Великий подолянин”