З доброї руки Дмитра Білоуса, автора чудової книги “Диво калинове” в українській поезії утвердилася традиція публікувати цикли і навіть окремі збірки віршів про рідну мову. З’явилися вони й останнім часом. Читач уже помітив книжку одесита Миколи Палієнка “І дієсловом любиш теж” (Одеса, “Маяк”, 2011), про якого Левко Лук’яненко в передмові до попередньої його збірки пише: “Своєчасна, образна, хвилююча збірка поезій одеського автора. Особливо такі книжки потрібні нашій молоді… Микола Палієнко про це не забуває”. Від першого й до останнього рядка в ній бринить хвала рідній мові, вчувається й тривога за її долю, бо декому українське слово, як кістка в горлі. Особливо тим, хто вимагає узаконення “второго государственного языка” в нашій країні. До чого це призвело — свідчать сумні події в Криму, на сході й півдні України. Тож книжки, які обстоюють рідне слово, — на часі.
З доброї руки Дмитра Білоуса, автора чудової книги “Диво калинове” в українській поезії утвердилася традиція публікувати цикли і навіть окремі збірки віршів про рідну мову. З’явилися вони й останнім часом. Читач уже помітив книжку одесита Миколи Палієнка “І дієсловом любиш теж” (Одеса, “Маяк”, 2011), про якого Левко Лук’яненко в передмові до попередньої його збірки пише: “Своєчасна, образна, хвилююча збірка поезій одеського автора. Особливо такі книжки потрібні нашій молоді… Микола Палієнко про це не забуває”. Від першого й до останнього рядка в ній бринить хвала рідній мові, вчувається й тривога за її долю, бо декому українське слово, як кістка в горлі. Особливо тим, хто вимагає узаконення “второго государственного языка” в нашій країні. До чого це призвело — свідчать сумні події в Криму, на сході й півдні України. Тож книжки, які обстоюють рідне слово, — на часі.
Не залишився осторонь цієї теми й київський поет Василь Василашко (на фото), до речі, наш земляк, уродженець села Куражин Новоушицького району. В дні, коли вихлюпнув із себе всенародний гнів Євромайдан, він звернувся до співвітчизників збіркою поезій “Заговори, щоб я тебе побачив” (Київ, “Веселка”, 2014). Назва книги здається дуже знайомою. І справді, це вислів древнього філософа Сократа, який за вимовленим словом здогадувався, до якої мови воно належить.
Отож і Василь Василашко якщо чує українське слово, то та людина стає йому рідною по духу. У цьому любовно оформленому виданому томику понад 160 поезій. І всі — про мову. Погодьмося, написати стільки творів на одну й ту ж тему — справа нелегка. Чи не набридає йому одноманіття художніх засобів, прийомів, не набивають оскому голосні заклики?
Все залежить від того, що творить поет — невичерпну криницю, з якої п’єш і не можеш напитися, чи захаращений закуток, в якому не продихнути?
Книжка Василя Василашка — поетична криниця з прозорою, пройнятою сонячними променями голубінню. Що не вірш, що не рядок — то мов струмом тебе пронизує від світлої думки несподіваного відкриття й усвідомлення своєї приналежності до нації, яка має таку дивовижно гарну і багату мову. Серед її принад — простота і влучність. “Народ скаже, як зав’яже” — мовиться у приказці. Такою ж “ощадливістю” у використанні слова володіє й поет Василь Василашко. Вірші його короткі, мелодійні, без нагромаджень і закучерявленості — як і наша мова, в якій чи не кожне слово — поезія, образ. І Василашко на це зважає:
Україно, в паростках надій,
Із широкою, як степ, душею,
В думі сивій, волі молодій
Переймаюсь долею твоєю.
Світло з Кобзарем сліпим несла,
Слово із кайданів визволяла…
Мова — то й пісні, притчі, приказки, прислів’я, каламбури… Поет не оминає цього багатства, щедро використовує у своїх віршах, що робить його поезію емоційнішою, теплішою, з живим подихом підтексту. А ще звертається до реальних фактів про те, як українське слово сприймається в світі. Скажімо, Тор Ланге з Данії стверджує, що українська народна пісня — найкраща і найніжніша в усьому світі. Цитуючи ці слова співвітчизникам, Василь Василашко закликає:
Пригорни найспівучіші з мов,
Полони юну думу по вінця,
Щоб зі школи плекала любов
Мелодійне життя українця…
…Не мовчкуй, щоб до зради не звик,
Щоб у мови був лицар завзятий,
Щоб не міг і “могучий язык”
Мови рідної в тебе злизати…
У молодості Василь Василашко частo спілкувався з патріархом сучасної української байки Микитою Годованцем. Тож у книзі є і йому посвята — віршована згадка про мовні заповіти видатного майстра веселого цеху.
Зазначу, що книжка відкривається передмовою відомого мовознавця, професора Івана Ющука, в якій він кваліфіковано і доказово аналізує поетичний доробок Василя Василашка, лауреата всеукраїнської премії імені Лесі Українки. Постарався й відомий київський художник Валерій Франчук, чиї ілюстрації прикрасили це видання, збагативши наше уявлення про рідну мову.
Микола Мачківський