Успішно продовжує співпрацю з товариством “Просвіта” творча група вчителів української мови та літератури навчальних закладів міста Хмельницького.
Успішно продовжує співпрацю з товариством “Просвіта” творча група вчителів української мови та літератури навчальних закладів міста Хмельницького.
У рамках освітньо-просвітницького проекту “Вічний як народ” пройшло чергове зібрання, на якому в основу повідомлень лягли матеріали наукової роботи Луки Луціва “Тарас Шевченко — співець української слави і волі”. Книжка видрукувана у США в 1964 році, є власністю Народного Дому “Просвіти”, де і проходило зібрання.
Автор цієї книги належить до тієї української генерації, яка ділом і словом або — точніше — зброєю й пером змагалася за місце України в широкому світі. Доктор філософії, член наукового товариства ім. Т.Шевченка, український журналіст, літературознавець, літературний критик Лука Луців народився у 1895 році на Львівщині, здобував освіту у Дрогобицькій гімназії, а згодом одночасно навчався у Карловому університеті та в Українському вільному університеті у Празі. Лука Юрійович захистив дисертацію на тему: “Тарас Шевченко у слов’янських літературах”. Воював у рядах Січових стрільців та Української галицької армії. Склавши зброю після визвольних змагань, Лука Луців взяв до рук ще страшнішу для ворога зброю — перо і своєю творчістю продовжив започатковане колись зброєю змагання за українську правду і волю. Емігрував у США, де й помер у 1984 році.
Що ж до наукової праці Луціва “Тарас Шевченко — співець української слави і волі”, то вона важлива тим, що автор аналізує творчість Шевченка не крізь призму комуністичної ідеології, як це робили радянські шевченкознавці, а правдиво, незаангажовано. Він цитує у своїй праці багатьох знаних шевченкознавців: П.Куліша, С.Смаль-Стоцького (навчаючись в Українському вільному університеті у Празі, слухав його лекції), І.Пільгука, Л.Білецького, М.Рильського, Є.Маланюка, М.Костомарова, Д.Дорошенка.
Дослідження Луціва об’єднує два найважливіші аспекти у творчості Шевченка — історичний та політичний. Він погоджується з думкою історика Д.Дорошенка, що “Шевченко мав власну думку, власні погляди, які не завжди сходились із думками та поглядами його вчених приятелів”. Він своєю геніальною інтуїцією іноді навіть випереджав погляди, що до них доходила українська історіографія. А Драгоманов стверджував, що “Шевченко стояв попереду своїх учених приятелів, київських слов’янофілів і гарячою думкою громадською, й таким же українством”.
Для обговорення були обрані твори Кобзаря, які стосуються різних історичних подій та постатей. Зокрема, поема “Заступила чорна хмара” присвячена одному з найвидатніших гетьманів України Петру Дорошенку. Шевченко стоїть на боці Дорошенка, який не хотів служити Москві. Він висловлює жаль з приводу того, що “забули в Україні славного гетьмана”.
Останнім твором Шевченка, який досліджував Лука Луців, була поезія “Бували войни і військовії свари”. Тут автор згадує зрадників у множині, бо їх було багато. Це змосковщені українці, які “гризуть, жеруть і тлять старого дуба”, а старий дуб — це, звісно, Україна. Але Шевченко не був песимістом, він вірив, що “од коріння зелені паростки ростуть”. Отже, коли ті паростки виростуть — Україна здобуде волю.
З таким твердженням Луки Луціва погодилися всі учасники зібрання.
Валентина Поплавська, керівник творчої групи,
вчитель-методист СЗОШ №8