У дитячій школі мистецтв відбулася презентація вистави “Послужи ж, моя ти зброє, молодій ще силі”, присвяченої 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря.
У дитячій школі мистецтв відбулася презентація вистави “Послужи ж, моя ти зброє, молодій ще силі”, присвяченої 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря.
Вистава створена за кращими творами Тараса Шевченка, Яреми Гояна, Богдана Лепкого. На сцені в єдину долю-сюжет поєдналися герої “Кобзаря” та головні постаті, які вплинули на долю поета. Тут злилося краще українське: поетичне слово, музика, національний стрій, що стали невід’ємною складовою сюжету.
Крім пророчого слова Великого Тараса, яке читали молоді актори з розумінням, театрально, вражали окремі елементи постановки. Так, наприклад, колектив академічного танцю відтворив у хореографічних постановках красу української природи: зелені тернові хустки дівчат перетворювалися то на тополі, то на різнотрав’я лугів. А хлопці, танцюючи з блакитними шовковими хустинами, стали хвилями далекого моря, яке роз’єднало Тараса з Україною, героя постановки з коханою.
Життя від маленького Тарасика (його талановито зіграв Владислав Васячкін) до зрілого Шевченка з “Кобзарем” у руках (ця роль дісталася автору сценарію й постановнику, викладачу театрального відділення Анатолію Тітову) промайнуло на сцені.
Найтрепетнішим у виставі став діалог Тарасика з матір’ю, роль якої виконала Марина Ткач. Цей епізод відтворює один із найясравіших фактів з дитинства, коли поет питав у матері, чи світ тримається на чотирьох стовпах.
Ожила на сцені й перша Шевченкова любов Оксана, яку він згадує у “Кобзарі”, її зіграла Вероніка Федорко. Саме знайомство з нею, зустріч і розлука — найвища лірика сюжету.
Підсилюють її цікаві театральні елементи. Так, весну, дитинство, любов поета під звучання його вірша “Садок вишневий коло хати” відтворили наймолодші учасники — дівчатка у танці з гіллям яблуневого цвіту. Цей період життя поета вилився у вірш “Мені тринадцятий минало”, який теж звучав у рамках постановки.
Вражаюче, коли сповіді молодого Тараса (зіграв Олександр Кузнєцов) луною розносяться поміж тополь — дівчата у зелених хустках переспівують його слово. Цей елемент став символом того, як луною розноситься слово Шевченка всією країною крізь роки.
У виконанні хору читців — акторів-початківців оживають і Шевченко на панщині, і його друзі, котрі викупили поета з кріпацтва.
Шевченко — це вся Україна, його доля — доля країни, каже постановка, одночасно навчаючи, по-театральному цікаво, його заповітів.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО